Це, мабуть, єдина моя розрада тепер – стосунків у мене не було, адже мені не дуже таланило з чоловіками. Півроку тому я розійшлась з Юрієм, з яким зустрічалась майже два роки. Все, що я можу сказати про це – дарма втрачений час. Я хотіла сім’ї, мені вже майже 30, а Юра явно не планував одружуватись ближчі роки, а то й взагалі. Це було одним з моїх великих розчарувань, які багато чому мене навчили.
І от я спокійно йду, вже давно знайомою вулицею, та несподівано натрапляю на знахідку – телефон. Спочатку я думала, що варто пройти повз – навіщо мені зайві клопоти, але моя совість та відчуття справедливості перемогли. Я просто уявила себе на місці людини, що втратила цю річ. Тож я вирішила пошукати в телефонній книжці когось, щоб зателефонувати й дізнатись кому він належить. Та, на моє здивування, телефон був заблокований. І саме в цей момент на ньому пролунав дзвінок. Я, звісно, підняла трубку. Мені почувся приємний чоловічий голос, який повідомив мені те, що він є власником цього гаджету й чи може він забрати його. Я без вагань сказала, що так.
Та, як виявилось, чоловік не може під’їхати та попросив зустрітись з дві години. Мені не дуже було зручно, але я все ж погодилась – що не зробиш заради доброго діла. З подругами я перенесла зустріч і вже дома стала чекати телефонного дзвінка. Спочатку думала, що дарма відклала свої справи заради незрозумілого вчинку, але ж таки совість не дозволила б мені вчинити інакше. Та й мама б точно не похвалила мене.
Близько сьомої вечора мені зателефонували й попросили зустрітись в одному з кафе – за одно ще й кави випити. Я хоч і вагалась та все ж погодилась – там багато людей і нема чого боятись.
Та коли я прийшла на місце, то була дуже здивована – власником телефону виявися мій одногрупник, якого я не бачила вже 5 років. Ми розговорились, позгадували минуло та багато сміялись. Я розповіла про свої невдачі в стосунках, а Артем поділився великим розчаруванням – його дружина зрадила йому й він тепер розлучений. Щоправда, дітей вони народити не встигли й може це на краще, бо тепер його нічого не пов’язує з його колишньою.
По закінченню вечора ми домовились про нову зустріч. І так раз за раз, побачення за побаченням у нас почались стосунки. І зараз, через 2 роки після тієї доленосної зустрічі, ми готуємось до весілля. І я вже тисячу раз переконалась, що, коли ти робиш добро – воно повертається до тебе.
