Зі своїм чоловіком я познайомилась, коли мені було 18. Наші стосунки розвивались стрімко, і вже за два роки ми побрались. Він був принцом на білому коні для мене, оскільки відносини з ним були у мене першими, тому з Олегом я вчилась всього новому.
Через мою недосвідченість, я не могла знати що правильно, а що ні, адже сім’я у мене була неповною — мама ростила нас із сестрою сама, і згодом, коли ми стали повнолітніми, поїхала працювати закордон.
Олег багато що забороняв мені, вважаючи, що я повністю його і не можу мати власної думки та права вибору. Мені не можна було вдягати короткі сукні, зустрічатись із подругами, виходити на вулицю із настанням темноти. Тоді я думала, що коханий хоче мене захистити, та, побачивши, як живуть інші люди, як вони будують свої стосунки, зрозуміла, що все це неправильно.
Чоловік часто ходив гуляти зі своїми друзями, залишаючи мене одну вдома, через що я часто сумувала. Я розуміла, що все це якось неправильно, але піти від нього не могла, бо мене тримала любов.
Одного дня мені зателефонувала мама, і запросила до себе в Італію, оскільки в неї була відпустка. Вона запросила ще й сестру, яка відразу почала збирати валізи. Коли я запитала в Олега, чи можу поїхати, він спочатку відмовив, але за кілька днів моїх вмовлянь — відпустив.
Перед вильотом ми зустрілись із сестрою, та поїхали в аеропорт. Ще тоді в моєму серці були змішані почуття — мені хотілось бути вільною, а не залежати від думки свого чоловіка…
Мама зустрічала нас з аеропорту. Вона була не сама, а в компанії молодого чоловіка. Ітан — це внук чоловіка, за у якого мама працює. Його посмішка сяяла, наче місячне світло, що мене дуже надихнуло. На той момент мені було 24 роки, а Ітану 21, але різниця у віці майже не відчувалась. Ми могли вільно комунікувати між собою, оскільки і він, і я добре розмовляли англійською.
Поселились ми у готелі, куди щодня приїздив Ітан, аби забрати мене з собою та прогулянку. За кілька днів хлопець мені показав безліч гарних місць Болоньї. Ми багато гуляли, тримаючи дистанцію, адже я мала чоловіка. Цей час був просто прекрасним, адже ледве не вперше за шість років я відчула себе вільною. Хлопець просив лишитись, але вдома мене чекав Олег…
Кожного вечора, приходячи додому, я змушена була розповідати все мамі, яка випитувала кожну деталь нашої зустрічі, а пізніше, мусила телефонувати Олегу, аби “відзвітувати”. Звичайно, що я не могла розповісти все так, як воно було, адже тієї ж миті отримала б на горіхи. Мене це бентежило, але зробити щось було не в моїх силах.
Останні дні мені не хотілось прощатись з Італією, мамою, та Ітаном. Аж сльози навертались від тієї думки, що коли літак приземлиться в Україні, то знову я опинюсь в Олеговій клітці.
Тягнучи важелезну валізу по аеропорту, я зрозуміла, що просто не можу покинути це місце, та Ітана, і просто повернутись додому. Зупинившись, я помахала рукою сестрі, і побігла до виходу, де стояв Ітан з мамою, проводжаючи нас…
