Дениса важко було переспорити чи донести до нього думку, котра надто відрізняється від його власної. Хлопець ще в школі постійно мав проблеми з навчанням та вчителями. Тому його матір була частим гостем у кабінеті директора. Денис любив справедливість та старався жити по законах, але багатьом це було не до вподоби. От тому й визрівали часті суперечки.
Мама часто просила Дениса, щоб він хоча б деколи постарався змовчати, бо ж сам собі робить гірше. Та хлопець лише відмахувався та дивувався, як можна мовчати, коли навкруги твориться що-небудь, що не відповідає нормам та стандартам.
Так було й цього разу, коли Денис повертався після пар з університету додому. Він йшов повільною ходою, насолоджувався весняним повітрям, розглядав, як красиво змінюється природа та набуває різних барв. Денис любив пору, коли все розквітає, буяє та стає зеленим. Аж на душі веселіше ставало.
Перед Денисом йшла молода матуся з дитиною років п’яти. Весел така дівчинка бігала, кружляла, їла солодощі. Раптом Денис помітив, що папірець від її цукерки полетів в іншу сторону. Наміру викидати його в смітник ні в дівчинки, ні в її мами не було. Хлопця це неабияк обурило:
– Молодичко, чи не здається вам, що ваше завдання пояснити вашій дитині, що сміття має бути у відповідному місці? За декілька метрів від вас стоїть смітник. Мало того, що дитя розкидається папірцями, де-небудь, ще й ви ніяк не реагуєте.
– А що тобі до того, – огризнулася жінка. Моя дитина, як хочу, так і виховую.
– Дитина ваша, проте планета наша загалом. Через таких от, як ви, потім страждають інші, – ніяк не міг вгамуватися Денис. Були б ви чоловіком, я б по-іншому з вами поговорив.
– Та ти знаєш, хто мій чоловік? Чи за погрози вже набирати його номер, – аж пінилася молода матуся.
Денис цього разу вчасно зупинився. Він просто сумно подивився ще раз на дівчинку, піднявши особисто папірець, викинув його до смітника та попрямував далі додому.
