Усе своє життя ми з чоловіком поклали до ніг діточок. Хотіли влаштувати їм найкраще життя. Ми не думали, що нам будуть дякувати, просто розуміли, що так повинно бути. Не дарма ж ми народжуємо. Беремо відповідальність за нових людей, а тому не можемо покинути.
Та от те, що отримала в результаті – це просто жахливо образливо, я навіть подумати не могла, що так колись станеться. Мої діти виявились невдячними настільки, що я ледь не залишилась на старості сама, ніби обдурена аферистами, в жилах яких текла моя кров.
Ми з Василем хотіли велику родину ще в юні роки. Звісно, що народили 2 донечок і сина. Найстарша Олена, далі син Арсен і найменша доця Ангеліна. В ті часи важко було заробити на казкове дитинство. Та нам вдавалось. Ми пахали, як коні, бо ж діти повинні мати все.
Старшій дочці оплачували всіх репетиторів. Допомогли вступити в медичний. На жаль, на бюджетне місце не вдалось, тому платили за всі роки навчання.
Сину також оплатили навчання в університеті, він хотів бути юристом. Тому повинен був їхати вчитись в інше місто. І там ми допомогли йому влаштуватись.
Наймолодшою донькою ми пишаємось найбільше, вона дуже добре завжди вчилась і вміла покладатись на свої сили. От і змогла вступити на бюджетне місце в університеті. До того ж також в медичний. Та от мріяла про машину, в інтернатуру їй доводилось їздити в інше місто досить довгий час. З цим ми допомогли.
Купили досить недорогий транспорт. Вийшло якраз як навчання обох інших дітей. Та й нас вона також спочатку підвозила, коли було потрібно. Усі діти вже влаштувались в житті. Старші син і дочка одружились. Переїхали до своїх половинок. Невістка вже народила, а Олена була вагітна. Ангеліна жила на орендованій квартирі і мала хорошу роботу.
Здавалось би можна тішитись, та не так просто. Я втратила в цей час чоловіка. Ще не дуже старий він нас покинув. Причиною став інфаркт. Я спочатку не могла змиритись з такою втратою, та жити далі треба. Минув рік. За цей час мене дуже підводило здоров’я. Я зістарилась, навіть ззовні було видно як важко на душі.
І тут приїздять діти. Усі разом. Кажуть, що у них до мене серйозна розмова. Вони, мовляв, не мають можливостей доглядати мене. Ще й старша і молодша дочка потребують своє житло, тому нашу чотирикімнатну квартиру хочуть продати.
Натомість, собі вони придбають одну 2-кімнатну і одну 1-кімнатну. Я спочатку хотіла зрозуміти дітей. Але не розуміла що ж буде зі мною. Спитала і пошкодувала. Від відповіді по шкірі пішов мороз.Я не очікувала такого від своїх діток.
Мені запропонували оселитись в геріатричному пансіонаті за містом. Мене там ніби доглядати зможуть, а син і дочки будуть навідуватися. Я сказала всім негайно забиратись з дому. І більше мені не телефонувати. Навіть не хочу чути такого від рідних дітей.
