Дівчинка, яку залишили на вулиці

Якось пізньою весною я як завжди виходив дуже рано з дому, щоб встигнути на автобус, який ходить до моєї роботи, їхати було дуже далеко, тому і приходилось виходити за дві години. І у цей день я як завжди вийшов рано із під‘їзду, на вулиці було не зовсім тепло на траві лежала роса, вночі був жахливий дощ.

І тут на лавочці у своєму дворі я побачив маленьку дівчинку, яка лежала, звернувшись у калачик. Я не міг пройти повз й підійшов ближче, видно що дитина вся змерзла, губи були сині, мені стало моторошно. Почав її будити, але все ж вона прокинулась. Я спитав:
– Дівчинко, що ж ти тут забула так рано, холодно ж на дворі.
Я сплю, вам заважаю? Можу піти. – Тихо відповіла дитина.

Вона була дуже худенька та одягнена у жахливий подертий хлопчачий одяг та порваних мокрих черевиках, мені стало дуже її шкода, але я ще запитав:
Де твої батьки, хіба в тебе немає дому? Можливо тебе відвести до них?

– Моя мама померла давно, а мій тато після цього став дуже багато пити та кликати різних людей до нас додому, які постійно шуміли, тому я й втікла.
– А де ти мешкаєш? Можливо я зможу поговорити з твоїм татом?
– Я знаю свою вулицю, але ось повертатись туди зовсім не хочу…                                                    – Як хоч тебе звати?
– Дарина, – сором‘язливо промовила дівчинка.

Потім вона розповіла мені, що тато – п‘яниця і постійно влаштовує дома всякий безлад та запрошує дуже багато людей таких же як і він, а коли вип‘є лишнього то може й вдарити доньку. Я зрозумів чому Дарина втекла з такого дому.

Тоді я й не знав, що робити. На автобус я вже спізнився, тому відпросився на роботі й пішов разом із дівчинкою розв’язувати цю проблему. Я подзвонив у поліцію своєму другові, щоб він хоч якось допоміг. Він сказав, щоб я приводив дівчинку у відділ там її оформлять. Приїхавши туди, виявилось, що місць зараз у притулку для дітей зовсім немає, тому мій друг запропонував залишити на декілька днів її у мене вдома, я звісно погодився, не залишу ж дитину на вулиці.

Ну і зі спокійною душею я повіз Дашу до себе додому. По дорозі ми зайшли у торговий центр, щоб купити якогось нормального одягу та продуктів. Вам не передати наскільки ця дівчина була щаслива у той момент. Дарина постійно розповідала мені про її життя, хобі, інтереси. А я все більше не розумів, як можна було вчинити так з такою кмітливою дитиною, і як вона буде жити у тому дитячому будинку, там усі діти жорстокі.

Коли я привів дитину додому, жінка була дуже здивована, я звичайно пояснив їй усю ситуацію, і вона також як і я була здивована та з розумінням віднеслась до дівчинки. Ну й ось Даринка жила у нас уже третій день, ми проводили з нею весело час, це виявилась прекрасна розумна весела дівчина. Нам поки ніхто не телефонував із поліції, щоб її забрати, але вже якось було все одно.

І одного дня моя дружина запропонувала оформити опіку над дівчинкою. Я був шокований, що вона це сказала, адже у нас є вже дорослий син, але він вчиться закордоном, а на старості років народжувати дітей, це небезпечно, тому ми тут одні. За ці декілька днів ми так звикли до маленької Дарини, вона наповнювала радістю наш пустий будинок. Тому я не вагаючись погодився. А що? Квартира у нас є, достаток також, думаю нам погодяться оформити опікунство.

Ми подзвонити в опіку та сказали, що хочемо забрати Дарину, вони там тільки зраділи, бо місць і так мало, тому це було хорошою новиною для усіх. Декілька днів метушні з паперами та й все! Тепер офіційно ми вдруге стали батьками!

Від тоді наше життя змінилось, коли я приходив додому, то мене бігло зустрічати маленьке радісне створіння. Дім наповнився знову щастям. І зараз, прокидаючись так рано на роботу, я знаю для чого я це роблю, для своєї маленької дочки.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дівчинка, яку залишили на вулиці