– Молодець, Романе, що ти так борешся за справедливість. Любо поглянути, коли є поруч чесні люди, які відповідають за свої вчинки та слова, дбають не лише про власну шкуру, але й інтереси інших, – лагідно промовляв батько Романа. Він пишався сином, в принципі й було за що. Колись відмінний учень, потім авторитетний студент, тепер – передовий працівник в органах районного самоврядування. З думкою Романа рахуються, до нього звертаються за допомогою, прислухаються до слушних порад.
Романові подобалася офісна робота з документами, комп’ютером, прийманням громадян у призначений час. Йому допоміг з робочим місцем давній друг Назар. Проте зараз він став чи не найзапеклішим ворогом Романа. Розумі, кмітливість, зосередженість та наполегливість Романа відразу помітили вищі начальники, тому чоловік швидко підіймався по кар’єрній драбинці. А от Назар лінувався лишню годину неробочого вже часу приділити роботі, посидіти та вивчити нові документи, тому так і залишився, тепер уже підлеглим Романа.
Неподалік будинку, де все дитинство та юність прожив Роман, планувала побудувати сучасний хороший спортивний майданчик для дітей, а також оформити зелену зону. Проте знайшовся один чоловік, котрий, як виявилося пізніше, під чуйним керівництвом Назара, відкупив ділянку та повинен був звести двоповерхову будівлю. Коли Роман почав вивчати документи, то виявилося, що там планувалася більярдна зала, ігрові автомати та казино.
Романа не те, що обурило таке рішення, а ще й образило те, що Назар сприяв цій витівці. Він під час обідньої перерви прийшов до співробітника до кабінету та прямо запитав:
– Для чого тобі це? Таким чином хочеш наверх вибитися? А слабо зробити це самому, власним розумом та силами? Невже ти дійсно посприяєш тому, щоб скасували будівництво майданчика та зеленої зони?
Назар лише єхидно усміхнувся та відповів:
– Бачиш, як воно є: ти – начальник, я – лише твій підлеглий. Але ти йдеш до мене просити, бо я знаю людей, котрі мають вплив. А ти так і залишишся чесним нікчемою, котрий нічого путнього не доб’ється у кінцевому результаті.
Роман спокійно відреагував на глузування колишнього товариша, та все ж відповів:
– Я тихими, непомітними кроками йду до своєї мети. А ти, Назаре, добре дивися, у коло яких людей потрапив ти, щоб потім не кусав лікті.
