Святослава родом з невеличкого села. Батьки її дуже працьовиті люди, все життя прогнули спини на полях та по хлівах біля худоби. Проте таки змогли дати дочці хорошу вищу освіту юриста та навіть придбати у передмісті невеличку однокімнатну квартиру.
Саме там Святослава жила, поки була студенткою. Дівчина гарно навчалася, але на державну форму навчання не пройшла, тому що конкурс був надто високим. Дочці помагали з оплатою науки теж батьки. Правда, Слава не довго думала та пішла працювати у кафетерій офіціанткою, щоб хоча б трішки полегшити становище матері та батька.
Коли дівчина закінчувала другий курс, сталося лихо з її татом. Раптово знадобилася дорога операція. На кону стояло його здоров’я та можливість пересуватися. Тому дівчина не вагалася та швидко виставила на продаж квартиру, яку їй же колись подарували батьки. Покупці знайшлися досить швидко. Матір нічого не знала про плани доньки. Тому була неабияк здивована, коли дізналася, звідки Слава взяла цю велику суму грошей.
Батькові таки зробили операцію. Йому стало набагато легше. Хоч як батьки не сварили дочку за те, що не потрібно було продавати житло, дівчина була впевнена, що все вчинила вірно.
На третьому курсі Святослава познайомилася з місцевим хлопцем, на ім’я Ігор. Він теж навчався на юриста, лише в паралельній групі. Дивно, що ніколи навіть не перетиналися. Якось так легко та цікаво почали спілкуватися, що й самі не помітили, як закохалися один в одного. На той момент Слава жила на орендованій квартирі.
Зустрічалися Ігор та Слава не дуже довго, коли він запропонував з’їхатися. Мовляв, для чого витрачатимеш лишні гроші, якщо в мене великий будинок. Тоді дівчині здавалося це хорошою перспективою, тим паче завжди поруч з коханою людиною. Слава швидко зібрала речі, повідомила хазяйку, що з’їжджає та перевезла все до Ігоря.
Ще тоді дівчина навіть не могла подумати, як все складеться. З Ігорем жила його матір. Досить імпозантна старша леді, котра звикла все життя сидіти на чужій шиї та лише роздавати вказівки. Так було й зараз: Ігор навчався, але мав непоганий підробіток в одній адвокатській конторі. Коли матері потрібні були ліки, син міг навіть о першій ночі помчатися в аптеку. Так само було з новою косметикою чи вбранням. Матір не одноразово негайно потрібно було везти чи супроводжувати по магазинах. Ігор був послушним сином, попри свій дорослий вік, ніколи не перечив мамі.
Славу майбутня свекруха теж намагалася з першого дня взяти під власний контроль.
– Святославо, це ваше плаття зовсім не годиться! Воно таке старомодне. Та й колір якийсь, наче вицвів.
Дівчина спершу старалася навіть увагу не звертати на те, що їй говорить пані Наталія. Та потім це вже переростало в щохвилинну критику з приводу того, як Слава годує Ігорка, в якого з дитинства проблеми зі шлунком, як вони проводять спільний вільний час, чому пішли не в театр, а з друзями в боулінг. Ресторан для святкування дня народження Ігоря обрали занадто пафосний, зачіску Славі зробили дуже дорогу, а подарунок дівчина могла майбутньому нареченому взагалі-то вибрати кращий та дорожчий.
Святославі спочатку було якось незручно щось відповідати матері Ігоря. Проте, коли дівчина побачила, що навіть коханий не збирається захищати її чи хоча б вияснити правду, то почала таки огризатися. Пані Наталія якось тихо вела бесіду зі своїм сином в кухні, яку підслухала Слава:
– Синку, ти впевнений, що ця жінка варта тебе? Ти просто поглянь, яка зверхня поведінка. Вона зовсім не поважає мене. Хтозна, чи ти їй потрібен, чи, можливо, наш будинок. Не знаю, якщо хочеш зберегти мої та свої нерви, краще розірви з нею.
Святославі стало так неприємно на якусь мить, що вона хотіла ввірватися просто до кухні та повидирати все волосся, що залишилося на голові пані Наталії. Та якось стримала себе, мовчки проковтнула образу та пройшла повз.
Дівчина дійсно помітила, що Ігор якось помітно почав віддалятися. Вже рідко запитував про те, як справи в університеті, не дарував букети без причини, не цілував при зустрічі чи прощанні. За вечерею Ігор мало що говорив до Слави, частіше бесіди обмежувалися лише матусею. Дівчина вірно кохала хлопця, зовсім не за величезний будинок чи подвір’я. В цілому їй було начхати на маєтки. Просто Слава хотіла весілля, надійної опори, підтримки та кохання, спільних дітей.
Коли наближався Великдень, Слава знову якось випадково підслухала розмову:
– Ігорю, куди це ти збираєшся зі своєю? Ти що залишаєш маму саму на святу неділю та їдеш до неї на хутір? Там взагалі люди живуть, крім її неньки та хворого батечка? Боже, де таке бачено, щоб рідний син рідну маму міняв на вертихвістку?
– О ні, цього вже не буде!- ввірвалася до кімнати Слава. Моїх батьків Ви, пані Наталіє, не чіпайте. Вони зуміли виховати хорошу, порядну та розумну людину! А Ви, точніше ви та ти, Ігорю, залишайтеся кукувати у вашому замку! Добре, що не встигли ще весілля справити! Прощавай…те
Слава вискочила, як ошпарена, з будинку. Ігор хотів вибігти за нею та матір грізним голосом крикнула:
– Стій! Не біжи. Вона тобі не потрібна.
Хлопець сів тихенько на краєчок дивану, опустив голову та не промовив ні слова…
