Я вже не молода жінка – зараз мені 59 років. З них – 40 одружена з чоловіком. В нашому шлюбі ми породили одну прекрасну донечку. Все життя нею пишалися – красунечка, розумничка, помічниця.
У школі вчилась лише на “відмінно” та закінчила з золотою медаллю. Згодом вступила в престижний університет, бюджетних місць було дуже мало, але Оксанка була першою претенденткою – з легкістю поступила та отримувала високу стипендію.
Отримала червоний диплом, навіть проходила стажування за кордоном.
Тому повернувшись додому в Київ без проблем знайшла високооплачувану роботу. Здавалось би все було прекрасно, але особистому житті Оксани чомусь ніяк не складалося.
Вона дуже довго не могла собі нікого знайти, а навіть коли знаходила – чомусь ті стосунки швидко закінчувались.
Думаю моя дочка була занадто перебірлива – шукала собі ідеального.
Одного разу дочка сильно закохалася. Все здавалось серйозним, та діло йшло до весілля – але далі планування так і не зайшло. Вона занадто багато уваги приділяла роботі, а чоловікові це не подобалось.
Після цього Оксана вирішила що раз їй судилося бути одній то нехай буде так.
Тому вона з головою поринула в роботу і досягла великого успіху.
Час невпинно йшов – ось доньці вже 39. А вона й досі не заміжня..
Та нещодавно трапилось щось несподіване.
Оксана розповіла що зустріла чоловіка. По її закоханих очах було помітно що це все серйозно.
Та знайомити своїм обранцем нас вона не поспішала. На всі наші постійні спроби дізнатись про нього хоча б щось, Оксана лише переводила тему і нічого не розказувала. Така її загадковість здалась нам дивною, як згодом виявилось недарма.
Незабаром донька сповістила, що її обранець зробив пропозицію вийти заміж. І тепер вона хоче познайомити його з батьками.
Ми не могли в це повірити. З трепетом ретельно готувались до зустрічі. Я накрила гарний щедрий стіл та була готова зустрічати майбутнього зятя з розпростертими обіймами.
Коли побачила його – я зблідла, на вигляд йому було років 25. Ще зовсім дитя. Та тоді нічого я не сказала, ми гарно посиділи, поспілкуватись. З розмови стало зрозуміло, що насправді я мала рацію, йому 25 – він поки ніде не працює, живе з батьками.
Ми з батьком зовсім не розуміли що наша донька знайшла у ньому. І я вирішила з нею наодинці відверто поговорити.
На наступний день якраз Оксанка прийшла до нас, я поділилася з нею своїми сумнівами та переживаннями. Адже здавалось що йому від жінки потрібна лише фінансова вигода.
Я боялась за доньку – вона такі докладала сили, щоб добитись успіху, заробити собі на квартиру, машину.
Мені це не давало спокою і я попросила Оксану бути обережніше з ним.
Звісно, що ми як батьки хочемо, щоб наша дочка була щаслива, кохана, створила гарну сім’ю, реалізувала себе як мама та дружина – але боялись за неї, щоб вона не попала в тенети якогось афериста.
Попросила її не спішити з одруженням, щоб спочатку вони прожили в цивільному шлюбі та вона до нього добре придивилася.
Якщо ж він дійсно кохає нашу Оксану – готовий одружитись з нею, народити діток, забезпечувати їх – тільки тоді я зможу прийняти їхні стосунки. Бо ж на разі його здобутки не вселяють довіри та впевненості в їхньому щасливому майбутньому.
Але далі буде лише так, як вирішить донька. Це її життя і її вибір, а я лише можу порадити.
