Доля мене добряче п0била. Та до цього причетні і мої батьки

У мене завжди були пр0блеми з житлом. Я спочатку думала, що це звичайні людські обставини, так наче співпадало. Та чим більше на світі жила, тим важче вірилось у якусь долю. Можливо, я сама винна у своїх поневіряннях у цьому світі? Хоча й ролі батьків у нещастях применшувати не буду.

Склалось так, що мама народила мене у 16. Бабуся з дідусем тоді були просто шоковані. Вони не вірили, що донька може так негідно себе повести. Часи тоді були не такі, як зараз. Та й жили вони в селі. Люди на язиках би так порозносили, що тільки гірше стане. Стали шукати мого батька.

А він на той час був 23-літнім парубком. До того ж заручений з іншою дівчиною. Вже й до весілля готувались. Мама залишилась при своїх інтересах, уже не знала й що робити. Та бабуся підтримала і сказала, що варто таки народжувати, бо ж шкода невинне дитя вбивати. Гріх це великий.

От я й народилась. Та що мама у 16 могла зі мною робити? Доглядати не хотіла, та й не розуміла толком як і що має бути. З дівчатами їй хотілось погуляти, та й долю свою влаштувати. От на бабусю й залишала мене, а сама займалась чим хотіла. Можу сказати, що матері в мене не було, її заміною повністю стала бабуся. А тата свого я так ніколи й не бачила.

Не скажу, що мені не вистачало уваги. Бабуся з дідусем постійно намагались зі мною гратись, вчили усього, що треба. Та на жаль, цю опору я швидко втратила, а от від матері ніякої підтримки не було. Загалом в домі я стала чужою. Після того, як жінка поховала батьків, зразу й одружилась. Чоловіка привела у дім. І народила трьох дітей. Я почувала себе наче якоюсь робочою силою. Не було до мене ні турботи, ні співчуття, ні підтримки.

Так я зібралась і виїхала працювати в місто. Іншого вибору не було. А так мала змогу хоча б якось влаштувати своє життя. Провчилась, жила у далекої родички. Мені там було добре.

Хотіла б навіть сказати, що то найкращі роки мого життя. У тітки Галі хороша велика квартира. Син її з батьками давно розсварився через дівчину і пішов з дому. Вони не спілкувались. А чоловіка тітка нещодавно втратила. Прекрасно мені жилось у тітки Галі. Вона ставилась до мене, як до рідної дитини,  у всьому готова була допомагати. Та й тут мені не пощастило. Я вже закінчила навчання і влаштувалась на роботу.

Та в свій перший робочий день дізналась жахливу звістку. Мені подзвонили невідомі і повідомили, що та єдина людина, що так підтримала мене і допомогла стати на ноги  померла.

У тітки Галі стався інфаркт. Як пізніше з’ясувалось, це через повернення того самого синочка Сашка, який потрапив зі своєю нареченою у дуже погану компанію. Він став наркозалежним. Борги зросли з неймовірною швидкістю. А вижити ж якось треба.

От квартиру він і забрав зразу. Продав, аби розрахуватись з тими, хто вимагав гроші. Через Сашка я знову залишилась без даху над головою. Тепер винаймаю квартиру у гуртожитку. На більше не вистачає.

А ще не перестаю задумуватись над тим, хто винен у всіх цих бідах. Я не звинувачую матір чи батька. Проте, часто мрію про те, яким би було моє життя у нормальній сім’ї.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Доля мене добряче п0била. Та до цього причетні і мої батьки