Здавалось би, родина створена для підтримки. Але іноді родичі можуть п1дставити ще більш вишукано і неочікувано, ніж зробила б це чужа людина.
Я переїхала у великий обласний центр. Перший місяць було важко – постійні пошуки роботи, грошей на комфортне житло недостатньо. Довелось жити у подруги: вона з чоловіком мешкає в особняку за містом, а мені дозволила пожити у своїй старенькій однокімнатній квартирі, яку вона раніше здавала в оренду.
Це було те житло, яке я могла собі дозволити – старенька хрущовка у віддаленому від центру районі. Проте грошей від мене вона брати не хотіла, хоча я пропонувала їй, якщо вже не повну суму оренди, то хоча б половину. За мною залишалась тільки оплата комуналки. Але мені було дуже незручно, що подруга змушена через мене втрачати додатковий дохід у вигляді орендної плати за свою квартиру, тому я запропонувала їй допомогу в її будинку. На щастя, вона погодилась і зняла з мене тяrар відчуття незавершеного обов’язку. За нашою домовленістю я мала приїжджати на вихідні і прибирати її особняк.
Так тривало кілька місяців, доки я не знайшла стабільну роботу. Мій фінансовий стан дозволяв мені перебратись на іншу квартиру – з кращими умовами і ближче до центру.
Як тільки я зібралась переїжджати, мені одразу подзвонила тітка Надя, двоюрідна сестра моєї мами. Ми не спілкувались з нею останніх років 8. Якщо чесно, її дзвінку я не здивувалась: серпень, вступна кампанія, її дочка Ліда – абітурієнтка, а тітка Надя першою дізнається від мами про всі мої зміни в житті.
– Сонечко, як там твої справи? – улесливо розпитувала вона. – Я чула, ти там квартиру звільняєш безкоштовну, а Лідочка ось вступає, може б ти їй з вересня квартирку і уступила, допомогла влаштуватись, так би мовити.
Я була ш0кована. Тобто безкоштовну квартиру? А нічого, що це квартира моєї близької подруги, і я, взагалі-то, відшкодовувала її вартість роботою.
Але я зібрала думки докупи, про себе порахувала до десяти, щоб говорити на спокійних тонах. Тітка Надя гіпертонік, не треба мені її б1д зі здоров’ям на совісті.
– Тітко Надю, квартира не безкоштовна. Я працювала в будинку своєї подруги, бо з мене гроші їй незручно брати. Я запитаю її, звісно, але вона хотіла вже запускати сюди орендарів після мого переїзду. За повну плату, розумієте?
– То що ж, Ліда дівка працьовита, могла б теж допомагати цій твоїй.. подрузі. Чи що ж ти, не хочеш допомогти Лідочці влаштуватись?!
Мій запас енергії після цієї розмови остаточно вичерпався. Я подзвонила подрузі, розпитала, чи пустить пожити мою сестру і на яких умовах. В силу нашої дружби умови залишились такими ж, але я все одно почувалась винною.
Ліда переїхала і близько місяця все було добре. Доки подруга не пожалілась мені, ніби ненароком, що сестра, коли буває в неї вдома, переходить всі межі: заглядає в шафи та особисті речі, переглядає документи, які лежать подалі від людського ока та, навіть, приміряє сп1дню б1лизну.
Мене це неабияк обурило. По-перше, я б не хотіла, щоб з моїми речами так поводилась чужа людина. По-друге, я почуваюсь відповідальною за свою сестру. Я вирішила негайно дзвонити тітці Наді і розповісти їй про все. На що у відповідь отримала:
– Даночко, ну й що? Ну подумаєш, приміряла вона якісь там tруси. Дівка ж із села – ніколи не бачила таких дорогих речей. А Лідочка мені ж розказувала, що там чек за один комплект не менше 500 доларів. Якщо у твоєї подружки є такі гроші, то одних tрусів їй точно не шкода.
– Знаєте що?! Хай ваша… Лідочка з’їжджає з квартири і не rаньбить мене більше перед друзями!
– Отак, значить?! Родина тебе rаньбить? Сестра? Найближча твоя людина? Так би й одразу сказала, що не хочеш Лідоньці допомагати!
Історія ця трапилась 3 роки тому, а тітка Надя досі ні зі мною, ні з мамою не спілкується. На щастя.
