– Ти що таке додому тягнеш? Дітей собі завела, чи що? – реготали позаду хлопці. Юля зі всіх сил бігла до рідної хати. Там на неї чекала хв0ра матір. Ніхто не знав, як важко доводиться бідній дівчинці, коли тато їде на заробітки. Грошей потрібно багато, бо лікування неймовірно дороге. Саме тоді Юля, якій виповнилося чотирнадцять, залишається вдома за господиню. Їй буває страшно, та намагається не піддаватися таким відчуттям.
Дівчинка змалку звикла, що вона повинна бути самостійною. На жаль, ніколи не бачила, як рідна мама ходить ногами. Ще раніше пересувалася в 1нвал1дному візку, зараз взагалі злягла. Юлі навіть доводиться з ложки її годувати. Коли дівчинці стає зовсім кепсько, біжить до церкви, що неподалік дому, падає на колінця та ревно починає молитися.
Батько Юлі змушений щоліта їхати закордон, щоб забезпечити донечці нормальне життя, відкласти на майбутнє навчання та підтримувати стан дружини. У той час, коли інші граються, ходять на дискотеки та вечорами лузають соняшник на лавці, Юля сидить з рідною мамою. Вона навчилася бути сильною та рідко коли дозволяла собі розклеїтися чи поскиглити.
Коли сусідські хлопчаки реготали з неї, вона саме бігла з аптеки, купила чергову пачку підгузок, бо без них ніяк. Юля занадто слабка, щоб декілька раз на день двигати матір з ліжка. У неї не було дитинства, та вона не сильно переймається. В голові одна думка:» Лиш би матусі стало легше коли-небудь.»
