На моєму Дні народженні ми сиділи в ресторані, святкували. Цього разу — стіл став ширший. Окрім моїх друзів, були запрошені всі друзі чоловіка, а їх варто зазначити було багато.
— Ігор не встиг приїхати з Америки на наше весілля — прокоментував чоловік, — познайомишся.
— Вітаю вас, панянка! Такого імпозантного молодого чоловіка собі відхватили. — Сказав чорноволосий статний Ігор.
— Ще хто тут кого відхватив, — посміялась я і подивилась на чоловіка, прийнявши подарунки “на весілля”.
— Я вам двом заздрю. — Засміявся друг чоловіка і ми сіли всі разом до столу.
Хотілось б сказати, що День народження, як День народження: їжа, танці, алкоголь. Лише вночі чоловік вирішив зробити мені сюрприз і запустити салют.
— Ні, ні. Нічого підпалювати я не буду. — Сказав Ігор моєму чоловіку. — Давай цього разу ти якось сам. А я підстрахую. — Ігор був єдиним чоловіком з компанії, який не пішов запускати салют. А стояв з нами, жінками.
Першим зірвався в небі — зелений, другим — оранжевий, третім — різноколірний. А я все стояла і дивилась на останній. Хочу, щоб і моє життя було таким кольоровим, а не буденним… Криза після медового місяця — так, здається, описують це психологи?
Під ранок всі гості розійшлись. Залишились тільки я з чоловіком, моя подруга і його друг — Ігор. Хоч і виглядав він дуже поділовому, але за кілька годин розмови я зрозуміла — жартівник він ще той. При чому гумор його був дуже тонким та інтелектуальним, не для всіх.
Що саме цікаве. Ігор весь час їв стоячи за столом і жодного разу не присів. Всі тактовно удавали, наче цього й не помічали. Та він і сам був артистичним, удавав — наче так і треба, і це не впадало дуже сильно в увагу.
Мій чоловік його постійно кликав Торпеда і я ніяк не могла зрозуміти — чому?
— Не можу я більше пити, все всередині горить. — Сказав Ігор.
І я скориставшись нагодою запитала чоловіка — чому Торпеда? І чому він всі десять годин простояв?
— Та, бо він ходить швидко, як торпеда. — Сказав чоловік і засміявся.
— Та нормально він ходить. — Не зрозуміла я. — Навіть дуже серйозно.
— Ми колись разом воювали, — сказав чоловік. — Одного разу в нашій роті сталася п0жежа. І ми почали її тушити.
— Так, і що? — Не розуміла далі я.
— А пожежа сталася тому що Ігор жарив картоплю. І як пательня спалахнула. Він і відбіг. Я єдиний був поруз ним, почав тушити кухню…
— Ти не постраждав? — Тривожно запитала я. — Ніколи мені не розповідав.
— Ні. А він…— Чоловік засміявся. — як позадкував… — Мій чоловік вже не міг стримати сміху. — І почав попою тертись об меблі. Я стою, тушу. Бачу, він вже кудись побіг. А пожежа така, дріб’язкова. Думаю, ну не вже, дурень, жалітись побіг. Я думав, по-тихому потушити та і все.
Ігор з подругою пішли танцювати й мені далі стало цікаво:
— Так і що? — нетерпеливо питаю я.
— Ну я і потушив. Виходжу потім на двір — шукати де він, а він бігає по колу, не спинити. — Чоловік далі заходиться.
Тут Ігор сів за стіл і почав слухати нашу розмову.
— Ей, ми ж домовлялись, що ти ніколи й нікому. — Докірливо подивився він на чоловіка.
— Ігорьок, ну це моя дружина та і п’яний я вже. Ні хлопців вже немає, ні начальника роти. — Він затаїв дихання.
— Ну розкажи сам, якщо захочеш. Я більше ні-ні. — І поставив бокал з пивом.
— Розкажи! Розкажи! — ми почали в один голос з подругою, нас вже було не спинити.
— Гузниця в мене загорілась. — Тихо сказав Ігор. А потім й сам почав сміятись. — Я її тушив. — Сміятись почали всі.
— Так я ще потім ходив його провідувати в медичну частину. Опіkів 20% виявилось. Він лежав довго під крапельницями. — Продовжив чоловік. — Але ми так і не признались начальнику роти як так сталось, пожежу я ж потушив так, що і сліду не залишилось.
— А що ти сказав начальнику роти й в медичній частині? — Спитала подруга.
— Те що я свічку зачепив. Ну цей… П0пою. В нас при вході стояла. — Соромно сказав Ігор.
— А начальник роти… — На весь голос сміявся мій чоловік. — Ще в момент, поки Ігарьоша круги набігав сказав: “Ну і Форест Гамп, ну і Торпеда“…
— Мене потім у розвідку перевели. — Констатував Ігор. — Казали, що я бігаю добре, швидко.
— Ага, от тільки я цього зрозуміти не міг. — Сказав чоловік. — Ти ж “палишся” там, де палитись не маєш.
— Ну хоч бігаю я швидко. — Засміявся Ігор.
Чому я згадала цю історію? Бо через десять років у Ігоря заг0рівся будинок. Він з нього виніс і свою дружину, і своїх дітей. Серце в нього було як торпеда… Хоч і вогню боявся з того часу сильно, але й напевно сильно любив. Останнього разу Ігор вже не міг побігти так швидко, як це було колись і не міг ніде обвалятись від в0гню. Зг0рів так Ігор, той що Торпеда, у своєму ж домі в Америці. А тіл0 його знайшли на кухні, біля плити.
