Такої дружньої сім’ї варто ще пошукати. Ліля вийшла заміж лише тоді, коли закінчила медичний університет. Їй вже майже доходило тридцять років. Батьки вже переживала, що засиділася в старих дівах, проте дівчина добре знала, що робить. З Максимом вони зустрічалися шість років. За цей час всяке бувало, але Ліля усвідомила, що це саме та людина, яку вона хотіла б бачити біля себе все життя. Чоловік дійсно був мудрий не по роках, спокійний, врівноважений. Він ніколи не зчиняв жінці якихось сварок, допитів чи конфліктів. Все було тихо та рівномірно в їхніх стосунках.
Ліля довго не приводила Максима знайомитися з батьками, хоча ті неодноразово наполягали. Дівчина знала, коли прийде час. Нарешті настала та довгоочікувана сімейна вечеря. Приїхали батьки Максима, за великим столом всі зібралися, щоб добре роззнайомитися. Лілиним батькам відразу сподобався хлопець. Мама говорила, що навіть не очікувала, що Ліля знайде такого імпозантного розумного чоловіка. Бо сама дівчина по характеру була емоційна, запальна та весела. Максимовим батькам вона теж сподобалася. Якось відразу знайшла спільну мову з майбутньою свекрухою та свекром. Все пройшло легко, на веселій ноті обговорили, коли гратимуть весілля.
Через декілька місяців зіграли шикарне весілля. Ліля з Максимом самостійно заробили на нього, ні до кого не зверталися по допомогу, бо не хотіли цим завантажувати своїх батьків. Постало питання з житлом, бо ще ні в кого з них власного не було. Молодята вирішили, що візьмуть квартиру на виплату. Тим паче гроші були подаровані з весілля, то й вони послужили першим внеском. Район вибрали тихий, з хорошою інфраструктурою. Для обох це було принципово, щоб добре їздив транспорт, поруч були садки, школи, лікарня. Отож невдовзі стали власниками гарної двокімнатної квартири.
Ні батьки Лілі, ні Максима ніколи не лізли в молоду родину. Вони могли запропонувати свою допомогу або прийти тоді, коли про це їх попросять. Молодята були вдячні за таке відношення, вчилися самостійно розв’язувати спільні проблеми. Це ще більше зміцнювало стосунки.
Ліля працювала лікарем, а Максим – в офісі програмістом. Обоє непогано заробляли. Вистачало на життя, та ще й відкласти. Через певний час жінка дізналася, що вагітна. Довелося піти з роботи. Максим був на сьомому небі від щастя. Він почав працювати ще плідніше та більше, щоб його дівчатка ні в чому собі не відмовляли. Донечку назвали Надія. Ліля поки змушена була залишатися в декретній відпустці, бо не хотіла скидати турботу про немовля на когось з батьків. Пройшов рік так непомітно, що не зрозуміли, коли. За цей час бабусі та дідусі навідувалися до внучки, засипали теплими словами, обіймами, поцілунками та подарунками. Ліля дякувала, та все ж завжди наголошувала, що не варто, бо всього вистачає. Перший рік народження святкували в хорошому ресторані. Зібралося багато гостей, серед яких були родичі, колеги по роботі та друзі. Лілині подруги відверто дивувалися, як вона так легко та приємно спілкується зі свекрами. Бо казали, що в них то видри, а не батьки. Ніхто з подружок Лілі особливо тепло не відзивався за свекруху.
Минали роки, Ліля вийшла на роботу, донечка пішла до дитячого садку. Про кредит на квартиру вже давно забули, виплатили. Максим залишався таким же вірним та розумним чоловіком. Дивлячись на них, можна було сказати, що найідеальніша сім’я у світі. Звичайно, на побутовому рівні виникали непорозуміння, та швидко загладжувалися.
Якось раптово та одночасно захворіла мама Лілі та Максима. Обом потрібен був догляд, нехай не цілодобовий, проте зранку та ввечері Ліля чи Максим мусили провідати. Що один тато, що інший ще працювали, а роботу залишати не було як. Вдосвіта хтось один з молодят мчалися спершу до однієї мами, потім до іншої. Хоча жили вони на різних кінцях міста. Ні разу, ні Ліля, ні Максим не обмовилися словом, що важко чи доглядай сам, бо це твоя матір. Донечка теж ніколи не робила різниці між дідусями та бабусями. Постійно говорила, що вона дуже багата, бо має цілих два дідусі та дві бабусі.
Знову ж подруги Лілі не переставали дивуватися:
– Навіщо тобі зранку та ввечері бігти такий марафон? Нехай Максим сам піклується про свою маму. Потім навіть дякую тобі не скажуть. Свекруха – то не мама.
– Дівчата, нічого ви не розумієте. Коли я вийшла заміж, я ніби здобула ще одну пару батьків. Донька теж ніколи не каже, що когось любить більше. Вони однаково дарують тепло та любов нам та малечі. Не дозволяє мені людяність до когось відноситися краще, а до когось – гірше. За цей час ми стали однією великою родиною. Недаремно я так пильно вибирала чоловіка для життя та довго приглядалася до нього. Тепер це віддяка мені особисто. Свекруха жодного разу не сказала мені погано та не дорікнула. Вона – людина-душа.
Ліля та Максим були найщасливішими батьками та людьми у світі, коли всі четверо батьків на п’ятиріччі донечки співали їй пісню з днем народження. Потім вона так міцно та тепло обійняла всіх своїми малими рученятами та по черзі підходила та цілувала в щічку зі словами:”Ти моє найдорожче”.
