Я ніколи не думав, що мені доведеться робити такий вибір між теперішньою сім’єю та колишньою. І дуже гризе сумління, чи правильно я все ж поступив.
Але почну спочатку – зі своєю колишньою дружиною Оксаною ми щасливо прожили лише 5 років, а решту 3 супроводжувались постійними сварками, які й призвели до розлучення. Одружились, ще будучи зовсім молодими та недосвідченими, тому не зовсім уявляли як все має бути. Згодом у нас народився синок і Оксана осіла вдома, я ж забезпечував нашу сім’ю та будував кар’єру.
Та коли прийшов час коханій вийти з декрету, вона наче голодна була до роботи. Одразу завантажила себе і зранку до вечора там пропадала. Всі обов’язки по дому перейшли до мене і я розривався між роботою, сином та хатніми справами. На цьому ґрунті у нас почали виникати сварки з Оксаною, адже фактично я заробляв значно більше і мені варто було б більше уваги приділяти роботі. Намагався донести це до дружини та просив її вибрати більш “плаваючий” графік, щоб встигати принаймні сина з саду забрати.
А оскільки мої прохання були проігноровані й сварки продовжувались, вирішив, що так тривати дальше більше не може і подав на розлучення. От за що я вдячний колишній, то це за те, що нам вдалось хоча б мирно про все домовитись і не травмувати ще й сина.
Я залишив їм свою квартиру, допомагав з грішми та мав можливість проводити час з сином. З Оксаною ми стали як родичі, чи то хороші друзі й обоє знали, в разі чого можемо звернутись один до одного за підтримкою.
Час йшов, ми вже по окремо влаштовували своє особисте життя – я зустрічався з дівчиною та й Оксана також вже мала стосунки. Навіть всі разом вже були перезнайомлені – це важливо, адже наші обранці повинні розуміти, що у нас є спільний син й підтримати зв’язок ми просто зобов’язані. Та здається, все всіх влаштовувало.
Незабаром я друге одружився і з моєю коханою Наталею були просто чудовими. У неї були хороші стосунки з моїм сином і з Оксаною також – що ще потрібно було для щастя? І воно лише помножилось, коли ми дізнались про вагітність коханої.
Проте, після народження нашої донечки ставлення Наталки до мого сина змінилось. Її почало дратувати, що я проводжу час у колишньої вдома і багато допомагаю їм фінансово. Хоча, це роблю лише заради сина й лише до нього приходжу. А з Оксаною у нас чисто ділові стосунки – спілкуємось лише на тему спільної дитини й усе.
Здавалось, ніби дружина все розуміє, проте все одно виступала проти такої моєї уваги до колишньої сім’ї. Потрібно сказати, що я дуже кохаю Наталю і стараюсь робити все можливе, щоб уникати сварок та всіляких непорозумінь. Можливо, саме через це я повівся на провокацію та зробив вибір, який не знаю, чи зможу змінити.
Одного разу, Наталя не витримала та змусила мене обрати – або вона і наша донечка, або моя колишня сім’я. Це було жахливо – як можна поставити людину в такі рамки? Тим паче обирати між дітьми!
Ні, я себе не виправдовую, швидше сам виню себе в тому, що перестав спілкуватись з сином і зробив такий вибір. До слова, фінансово я не переставав допомагати колишній сім’ї, проте робив це таємно від коханої, щоб зайвий раз її не дратувати. І мене дуже гризе сумління за такий мій вчинок. Сподіваюсь, що син не триматиме на мене образи та з часом ми зможемо відновити спілкування та цей зв’язок.
