Ми з Віктором дружили, як то кажуть, із самих пелюшок. Виросли в одному дворі, вчилися в одному класі, потім в одному інституті. Мабуть, не було такого, щоб ми не бачилися довше тижня. Батьки наші теж добре дружили, разом сім’ями на свята збиралися і були такі близькі, наче родичі. Поки були молодші навіть подумували купити собі будинок на два входи, щоб взагалі поруч жити. Тому воно й не дивно, що навіть коли я одружився, то бачилися ми дуже часто. Жили таки у сусідніх будинках, усі свята проходили разом, часто збиралися дивитися футбол, а іноді й просто без приводу заглядали один до одного в гості.
Дружина спочатку якось недолюблювала Віктора, це було щось ніби схоже на ревність до друга, наче надто багато часу проводимо із ним разом, казала, що краще б їй увагу приділяв, а то пропадаю, то на рибалці, то в гаражі, то ще десь. Але з часом вони таки подружилися і ми спокійно всі збиралися разом, жартували про те, як будемо отак збиратися сім’ями, а потім наші діти будуть дружити, як колись ми з Віктором. Я так радів тому, що можу проводити час у колі найближчих людей. Та згодом я пожалкував про це.
Все почалося з того, що я отримав на роботі підвищення, але разом з тим і багато відряджень, а тому часто не бував у місті. Дружина у мою відсутність іноді зверталася за допомогою до Віктора, а я й радів, що є кому мене підмінити по дому. Але дружина вирішила, що Віктор може мене підміняти не лише по господарству. Одним словом, мій кращий друг та дружина закрутили роман. Довго приховувати це вони не могли і розказали мені. Я тоді скипів, розізлився, прогнав дружину і перестав спілкуватися із Віктором. Але не дивлячись на це, рідним ми так і не повідомили ні про розлучення, ні про стосунки Віктора та моєї дружини, все чекали слушної хвилини.
За кілька місяців, сидячи у барі поруч з домом, я зустрів сестру Віктора. Вона була менша за брата, але вже встигла і заміж вискочити і розлучитися, власне через це у нас і зав’язалася бесіда. Вона сказала, що дізналася пропри вчинок брата, що їй прикро і вона розуміє, як це розлучитися через зраду. Ми так гарно посиділи того вечора, що домовилися якось зустрітися ще раз, а потім ще. Спочатку ми дружили, я сприймав її як наче заміну Віктору, але згодом відчув симпатію. Так у нас почалися стосунки. Мабуть, я мав би відчувати щось типу оце так я відплатив йому, але це були правда гарні та щирі стосунки, які ми приховували від усіх, аж поки не зіштовхнулися у супермаркеті із Віктором та моєю колишньою. По правді кажучи, ситуація видалася комічна. Ми спочатку ніяково відмовчувалися, а потім все розповіли і реготали разом на весь магазин.
І от ніби ж усе налагодилося. Не дивлячись на усі ці події, в результаті усі ми щасливі, але не знаємо, як повідомити ці новини рідним. Боїмося, що не зрозуміють нас. І, мабуть, правильно боїмося, бо ситуація, відверто кажучи, нестандартна.
