Духмяний хлібець

У кухні пахло свіжовипеченим хлібом, а з пічки долинав ароматний запах голубців. Бабуся Марічка якраз готувалася до приїзду дітей та внуків. Вона завжди любила почастувати їх чимось смачним та домашнім. Та й приїжджали вони вкрай рідко, бо в кожного свої справи, заняття. Тому для бабусі це було справжнім святом, навіть якщо на календарі був будній день.

Бабуся Марія тримала курей, качок та гусей. Колись давніше, коли більше дозволяло здоров’я та ще був дід, то мали дуже велике господарство: корову, свиней та навіть коня. Але потім діти змусили бабусю те все добро продати, бо бачили та розуміли свідомо, що вона сама нездужає поратися біля всього. Хоч як бабуся Марічка не відмовлялася, та все ж довелося. Сама усвідомила, що їй старій це буде тягарем. Залишила тому лише птицю, хоча дочка сварилася, мовляв, що ми тобі яєць з міста не привеземо, та тут вже не вдалося домовитися.

Бабуся мала важке дитинство та знала ціну хлібові та іншим продуктам. Вона ніколи не змітала крихти на підлогу, а завжди акуратно в долоню та до рота. Так само навчала своїх дітей у дитинстві, проте життя вносить свої корективи. Син та дві дочки виїхали з безперспективного села вчитися до міста. Там створили свої сім’ї та почали жити, працювати. Вони зовсім віддалилися від колишнього сільського життя, змінилися та стали трішки іншими.

Якось на день народження бабусі син подарував електричну м’ясорубку, але вона навідріз відмовлялася користуватися нею. Казала, що найкраще – ручна, та й вона звикла до своєї. Син спершу намагався щось довести, але потім плюнув, робіть, як знаєте, як вам краще.

А після того дочка привезла матері телефон, новенький та сучасний. Вона показувала довго, як ним користуватися, навіть Інтернет під’єднала, та бабуся покрутила новинку в руках та віддала назад доньці зі словами:”Подаруй сину своєму краще, мені старій вистачає домашнього.”

Було ще багато різних ситуацій, коли бабуся Марія відмовлялася від нового та залишалася відданою старомодним речам. Та її діти ніяк не могли звикнути, все прагнули змінити маму.

Нарешті бабуся вийшла на подвір’я та побачила, що під’їхало два авто. Вона поспіхом зняла фартух та побігла зустрічати сина та дочок:

– Ой мої дорогенькі, як я вже заскучала за вами. Проходьте до хати, сідайте. Будете розказувати мені свої новини, – цілувала бабуся кожного та ледь не ридала. Вона завжди була такою сентиментальною, особливо на старші літа.

Син та доньки зайшли до кухні. Одна з жінок зразу запитала матір:

– Ну ви що знову хліб пекли? Я вам спеціально привезла декілька буханок, щоб ви не мучилися. Невже маєте ще сили місити тісто, виставляти у форми, переживати, аби вдалося?

– Доню, та я його стільки перепекла за своє життя, що можу це робити з закритими очима, – розсміялася бабуся Марія. Навіщо ти оце возиш мені ті хліби? Це свіжий, домашній, а там бозна-що додають, щоб той магазинний хліб стояв довго. Не хочу я та й не буду.

Дочка вже нічого не відповідала, лише попрямувала до морозилки. Коли відчинила дверцята, то геть на лиці змінилася:
– Мам, та ви що зовсім не їсте того хліба, що я вам вожу? Дочка побачила, що усі шухляди завалені буханками чорного, білого, з висівками та без хліба.

Бабуся тоді присіла на стілець та якось так сумно заговорила:

– Діти мої, у мене колись було зовсім інше життя, ніж у вас зараз. Ми старалися все робити своїми руками, бо часто не було за що та й не було чого купити. Можливо, в чомусь я неправа, але мене вже не зміниш. Це мої традиції, звичаї та устави. Це – моє життя.

Син тоді мовчки поклав назад до свого пакету заморожені напівфабрикати. Бабуся Марія витягнула з печі пахучі голубці та з задоволенням споглядала, як смачно їх наминають уже дорослі діти.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Духмяний хлібець