Думки домашнього улюбленця

Я не розумію, що у голові у цих шкіряних людей. Вони мене зовсім не розуміють. Ось я – кіт, зі мною все зрозуміло: дайте мені їжі й місце де поспати можна, а вони мене скрізь тягають, навіщо, що я не так зробив?

А про дітей шкіряних господарів, я взагалі мовчу. Мене вони так дістали, я відпочити хочу, а вони мене візьмуть на руки й совають по усій квартирі, якісь лахміття на мене надягають, бантики чіпляють, ну жах! Я вже втікати намагаюсь, за диваном ховаюсь, щоб хоча б трохи перепочити, а вони й там знайдуть. Інколи вони зі мною гратися намагаються, якихось пластмасових мишей підсовують, думають, я зовсім дурень, що відрізнити не зможу. Звичайно іноді й драпнути можу, але то так, коли батьки їх не бачать, бо потім мені попаде, якщо ображу їх дорогоцінних діток.

А дорослі люди це взагалі нормально? Вони ж не діти, а поводяться так. Ось я прошу поїсти, ніхто мене не розуміє, але ж я як для тупих пояснюю, підхожу до своєї миски й пхаю її носом, а вони гратися цією тарілкою зі мною починають. А коли мій туалет потрібно міняти, бо вже геть мокрий, завжди їм говорю, але ж ніхто не розуміє, а потім дивуються, чому ж я усі ковдри помічаю, дійсно! Невже не можна за мною хоча б трохи доглядати, я розумію у людей завжди багато справ, але ж не прошу багато, їсти дайте, та туалет іноді міняйте, і все!

Єдина людина в сім‘ї, яка мене дійсно любить та доглядає – це мама тих дітей. Вона прийде після роботи, смачненького принесе, візьме увечері до себе на коліна і почне чухати мене скрізь – оце казка! Я би так цілими днями лежав разом із нею, але її діти весь вільний час у жінки забирають!

Коли у неї народилась нещодавно дівчинка, то я вирішив виховати цю дитину самостійно, бо я ж бачу, що люди із цією місією не справляються, он яких хуліганів виростили! То я те маля ходити вчив на чотирьох лапах, бо ж усі як дурні на двох ходять, а так неправильно, я ж знаю! Дівчинка маленька перше слово котяче сказала: «Мяу!», це означає, що скоро у мене буде власна дитина, хоча б один нормальний член сім‘ї!

Але поки живу як можу, кожен день справ більше чим у людей: кігтями по усіх меблях пройтись, розбити вазу й спихнути все на дітей, їжу у господарів вкрасти, за цим усім я навіть спати забуваю! Тому пора відпочити, завтра новий день, буду й далі виховувати цих шкіряних господарів!

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Думки домашнього улюбленця