Мені вже 43 роки і я головний фінансист великої будівельної компанії, щаслива дружина та матір трьох дітей, а незабаром стану вже молодою бабусею маленького онучка. Але ще й досі я здригаюсь від страху і викликаю таксі, коли відрядження по роботі в межах України і пропонують їхати поїздом. Все через страшну ситуацію, яка відбулась зі мною, коли я була ще юною дівчиною, вже майже 25 років пройшло з того моменту, а мурахи бігають тілом від страху при згадці, ніби це було вчора…
Після закінчення першого курсу інституту батьки вирішили подарувати мені путівки на відпочинок. Самі полетіти не змогли через роботу, тому відправили мене з подружкою. Ми прекрасно провели час і після двотижневого ол-інклюзів у Єгипті повернулись літаком до столиці. З Києва нам довелось добиратись окремо, адже подруга була з Житомиру, а я з Волині. Їхати в маршртуці сім годин не хотілось, тому вирішила придбати квитки на поїзд.
Сусідами в купе виявились два приємні молоді хлопці, на декілька років старші за мене, брати-близнюки. Спочатку стало страшно їхати самій з двома чужими хлопцями, та потім я зрозуміла, що боятись немає чого. Один з них навчається на програміста, а інший успішний спортсмен, кандидат в майстри спорту. Обоє дуже ввічливі та виховані.
Тож ми просто попили кави з тортом, яким нові знайомі мене пригостили, трохи пограли в карти, поділились веселими студентськими історіями і я вже вирішила лягати спати, поки хлопці ще сиділи і спілкувались далі. Серед ночі мене розбудив холод.
Прокинувшись, я побачила, що вікно в купе відчинене, я його зачинила, та все ще було холодно. Тому вирішила сходити до провідника та попросити ще одну ковдру, бо не хотіла провести другу частину канікул з температурою. Спустившись на низ помітила на столику дві пусті пляшки горілки та пусту пачку цигарок, декілька недопалків. “Оце хлопців мучає безсоння. А ще розказували..Спортсмен, програміст… Ех, всі вони однакові” – подумала ще тоді про себе.
Провідник люб’язно погодився дати ще одну ковдру, а коли спитав, хто мої сусіди і чи не страшно їхати самій, то здивувався, що я не злякалась компанії двох незнайомих хлопців. А коли почув про знахідки на столику, бо цікавився, навіщо мені ковдра влітку, то вирішив провести мене до купе, бо так було б краще. Я і сьогодні завдячую життям цьому допитливому чоловікові.
Картина, яку ми побачили, коли повернулись і зараз стоїть в мене в очах. Це просто жах. Закривавлене купе, розкидані всі меблі, пошматований, ніби диким звіром, один з хлопців на підлозі, а іншого нема… На мій вереск збіглися всі пасажири, яких підняв на ноги о третій ночі мій несамовитий крик. Після того як ззаду на мене з ножем напав другий сусід по купе, я втратила свідомість і не пам’ятаю нічого більше з того дня…
Виявилось, вони вночі вирішили випити і посперечались, хто перший проведе зі мною ніч. Коли я прокинулась, вони вийшли якраз з купе з’ясовувати стосунки, щоб ненароком не розбудити мене, а я в той час пішла за ковдрою. Повернувшись, вони посварились, бо впустили можливість провести весело ніч і почали сваритись, зав’язалась бійка, а результат… Я побачила, коли повернулась з провідником.
А що було б, якби я не прокинулась від холоду, чи провідник не був би таким допитливим…