Дитина мало його цікавила

Лариса була працьовитою з самого малечку. Можливо, вдалася характером до бабусі. Жінка добре пам’ятала стареньку, її повчання, спокійний та розсудливий характер. Бабуся навчала внучку бути доброю та чуйною до людей та взагалі всього живого, тоді, казала, тобі теж буде добре. Наголошувала, що на зло взагалі не треба відповідати, краще оминути таких людей, що приносять тобі біль та нещастя.

У Лариси був ще брат Микита. З дитинства, як всі хлопчаки, галасливий та розбишака, приносив мамі безліч проблем на голову. То поб’ється у дворі з сусідськими хлопцями, то в школі вчительку ледь до інфаркту не доведе. Батька в дітей не було, тому мама мусила віддуватися за обох. Вдома постійно повчала сина, просила, благала ледь не на колінах. Проте Микита був далеким від маминих просьб.

Лариска та Микита підросли. Кожен створив сімю. Жінка одружилася з істориком Василем, що був дуже турботливим сім’янином. У них народилося троє синів. Чоловік надто піклувався про своїх рідних. Завжди допомагав Ларисі з дітьми, багато працював, вихідні проводив виключно з дружиною та хлопцями. Жінка була вдячна Василеві за це. Частенько вони й до матері Лариски навідувалися, допомагали їй з домашніми справами, привозили продукти, робили гарні подарунки.

Микита ж взяв собі за жінку просто сільську дівчину, яку підчепив десь в місцевому клубі, загуляв з нею та вимушений був женитися, бо та була на другому місяці вагітності. Галина була тихою, спокійною селянкою, яка не те, що не могла не послухати всі вказівки чоловіка, а й глянути боялася косо на нього. Микита цим користався. Галина до восьмого місяця ходила у супермаркет мити підлоги, поки начальниця сама не попросила її поберегти себе та здоров’я майбутньої дитини. Чоловік тоді страшно лютував, мовляв, за що житимемо, ще й пологи на носі. Сам він не працював ніде. Періодично приходив до мами та просив у неї трохи грошей.

Матір не особливо хотіла давати синові якісь подачки, бо розуміла, що й так виховала його не чоловіком, а тюхтієм, що звик їздити на спині в дружини. Але материнське серце все одно не могло відмовити. Тишком від Лариси завжди давала гроші, що відкладала на чорний день.

Галина народила прекрасну дівчинку. Назвали її Зорянкою. Бабуся частенько почала приходила до них додому, щоб допомогти невістці. Адже Микита йшов зранку кудись, так ввечері приходив, частіше всього напідпитку. Скільки мати не просила сина схаменутися, знайти роботу, доглянути малечу чи дати хоча б годинку вільного часу жінці, не помагало нічого.

Врешті – решт, коли Зорянці виповнився один рік, Галя почала задумуватися над тим, що вони по вуха в боргах, роботи поблизу немає, Микиті все байдуже. Йому аби пару гривень та чарка на столі.

Галина прийшла до свекрухи та почала сумно:

– Мамо, я не знаю, як правильно поступити. Чи можу розраховувати на вашу допомогу? Мені хоча б на три місяці потрапити закордон на роботу. Хоча борги віддати, бо перед людьми вже соромно. Посидьте з малечею, бо ж Микита явно не згодиться. Йому нецікава дитина. Та я теж, в принципі…

Свекруха замислилася не на жарт. Після мовчанки таки зважилася відповісти:

– Зорянка, я всім серцем хочу, прагну тобі допомогти. Але за останніх два роки моє здоровя круто похитнулося. Я не знаю, чи впораюся. Вона ще така маленька…

Галинка мовчки встала, обняла жінку та нічого не промовивши більше, вийшла з будинку.

Наступного дня Галині зателефонувала Лариса. Навіть не сказала привіт, відразу почала щебетати:

– Мама розповіла про вашу вчорашню бесіду та твою просьбу. Я посиджу з племінницею, там де троє, знайдеться на четвертого. Чи четверту, – посміхнулася в трубку Лариса.

Галина не знала, як дякувати. Це був її шанс хоч трішки розібратися з проблемами, що нависли над головою…

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Дитина мало його цікавила