Ліду в місті знали всі. Навіть маленькі діти дуже боялися цієї тітки, якою часто їх страшили батьки, коли малеча не хотіла засинати чи виконувати вказівки мами. Насправді з жінкою все було добре, просто одягалася незвично, не так, як усі та постійно ходила з тонкою довгою сигаретою у руках. Місцеві жителі навіть не знали, де та коли вона взялася у їхньому місті. Таке складалося враження, що жила там завжди. Проте ніхто не знав, чи вона десь працює, чи є в неї рідня, звідки взагалі родом.
Ліда була звичайною дівчинкою, що росла в сім’ї без батька. Вона любила гасати на велосипеді, бігати босоніж по полю та зривати червоні маки, допомагала матері по господарству, а взимку сиділа в великому кріслі та слухала легенди та небилиці старенької бабусі Марти. Жіноче виховання неабияк вплинуло на долю вже дорослої Ліди. Часто-густо не вистачало чоловічої строгості та дисципліни.
Ліда сяк-так закінчила школу та пішла навчатися до міста (бо родом була з невеличкого села, неподалік від районного центру) на кравчиню. Їй подобалося це заняття, тому вона, закінчивши курси, почала братися за перші замовлення. Такі плаття, костюм, блуз та спідниці вміла шити лише Ліда. Вона мала хорошу уяву та багато ідей. Креативність, ввічливість та фантазію жінки швидко помітив один з впливових чоловіків міста.
Георгій походив із заможної родини. Тому, коли хлопцеві стукнуло двадцять років, тато подарував йому невелике ательє. Саме туди на роботу власник запросив Ліду. Справи йшли добре, Георгій отримував високий прибуток та дуже цінував Ліду як працівника. Незабаром він почав проявляти до неї й особисту симпатію. Спочатку кравчиня не охоче відповідала на всі залицяння та красиві букети троянд, котрі Георгій залишав їй на столі. Та врешті-решт здалася, як би зробила будь-яка інша дівчина, зачарована хорошим ставленням.
Георгій запросив Ліду до затишного ресторану, замовив дорогі страви та вино. Вечір продовжили у нього вдома. Після того дня Ліду, неначе, підмінили. Вона сяяла від щастя, а її очі випромінювали стільки тепла та радості, що вистачило б на декількох людей. Ліда зізналася самій собі, що безмежно закохалася у свого начальника. Проте десь в глибині душі в неї закрадався неспокій та тривога. Ліда ніяк не могла усвідомити, чому саме, адже все було добре.
Георгій освідчився Ліді одного весняного дня. Жінці здавалося, що навіть пташки тоді співали по-особливому, сонце стояло високо, як влітку, а Георгій був ще гарнішим, ніж будь-коли. Ліду засліпило кохання та вона не могла нічого вдіяти з собою.
У шлюбі все виявилося не так райдужно, як до нього. Георгій виявився досить владним та жорстким чоловіком. Ліда, як солдат, вскакувала по будильнику рівно о шостій, щоб через пів години уже подати чоловікові приготовлений сніданок. Чим-небудь Георгій не харчувався, дружина добре повинна була стежити за його раціоном, купляти лише вибіркові продукти, що були написані на листку та акуратно всіли на холодильнику.
Ліда не мала права залишити бруд чи безлад у квартирі. Навіть, якщо приходила додому дуже втомлена через велику кількість замовлень, все одно бралася до прибирання. Потім ще її очікувало приготування вечері та ласки для чоловіка.
Ліда дізналася, що вагітна, на другому місяці. Проте це не звільняло її від роботи в ательє. Та найбільше, що вражало, що Ліду прямо з нього доставили до пологового будинку. Георгій був твердим у своєму рішенні, що працюватиме дружина до останнього, адже так свого часу робила його матір, бабуся і так далі.
Коли Ліда народила прекрасного синочка, Георгій сухо поцілував обох та подарував букет квітів. Не було того тепла, пристрасті та іскри, що колись промайнула між ними. Чоловік ніколи не допомагав Ліді з малюком, хоча колишні домашні клопоти ніхто не скасовував. Жінка неймовірно схудла, бо практично розривалася між неспокійним синочком та побутовими справами.
Син Георгія та Ліди отримав серйозну травму під час пологів. Наслідки цього стали явними лише через декілька місяців. Коли було пройдено обстеження, Ліда не могла повірити власним вухам. Георгій ходив чорніше хмари. Лікарі сказали, що хлопчику залишил0ся жити лічені дні. На жаль, так і сталося.
Коли Ліда втр@тила сина, вона не змогла більше терпіти так званого сімейного життя. Бо воно не приносило їй щастя, навпаки одні розчарування та біль. Останньою краплею для Ліди стала зрада чоловіка. Дізнавшись про іншу жінку, вона вирішила розлучитися з Георгієм. Йому таке рішення не сподобалося. Чоловік так сильно п0бив Ліду, що та потрапила до лікарні.
Після цього Георгія в місті ніхто більше не бачив, ательє продали зовсім незнайомим людям. А Ліда вийшла з л1карні вже зовсім іншою. Ні, вона не була абсолютно агресивною, як думали сторонні. Просто на псих1ку вплинули ті чоловікові поб0ї.
Тепер Ліда ходила по місту лише з вірним собакою. Чорним, кудлатим та з великими добрими очима. Подейкували, що у її квартирі ще десяток собак різних порід. Це підтвердилося, коли жінки не стал0. А на столі лежала записка:»Ці собачки набагато добріші, ніж люди. Мені було добре дбати про них, а вони віддячували своєю вірністю. Яку так не вміють берегти люди.»
