Мене звати Анастасія, мені 19 років. Зі мною трапилася жахлива історія. Ще зі школи я була знайома з одним хлопцем. Його звати Назар, він закоханий у мене ще з перших днів спілкування. І я це знала, однак не відповідала на його почуття. Ми продовжували дружити та проводити разом час. Лише нещодавно стало зрозумілим, що все взаємно. Чесно кажучи, навіть не уявляла, як правильно це сказати. Я ще ніколи не признавалася комусь у симпатії! Подумала, що найкраще це зробити на своєму дні народженні, який мав бути за декілька днів.
На вечірці були присутні всі наші друзі. Назар прийшов з величезним букетом білих роз, – мої улюблені квіти. А ще приніс свою гітару. Чули б ви, як він на ній грає! Можна слухати годинами його голос та музику. Я все підбирала момент, коли ж про все розказати хлопцеві. Краще б не тягнула час…Та хто ж знав, що буде далі…
На середині нашого святкування Назар вийшов в центр кімнаті, дістав інструмент та почав грати. Протяжно, сильно, а ще неймовірно сумно. Не думала, що можна таке співати на дні народженні. Коли він закінчив, у домі стояла тиша. Ніхто не знав, що робити далі, адже всі очікували веселощів та радості, а не смутку від музики хлопця.
– Дякую всім за те, що проводили зі мною увесь цей час. Я вдячний кожному, що був присутній у моєму житті, особливо Насті, адже саме вона подарували мені чудове почуття. Думаю, ні для кого не секрет, що я відчуваю до неї уже багато років. Однак тепер я змушений з вами попрощатися. Мої батьки разом зі мною переїжджають до Англії. Можливо, це наша остання зустріч.
Я була в шоці. Хлопець, в якого мені все ж вдалося закохатися, покидає мене…Всіх нас! Того вечора мені так і не вдалося признатися йому…
