Я з самісінького дитинства була творчою натурою. Любила сюрпризи робити рідним, та й професію собі таку обрала.
Я завжди мріяла стати акторкою, тому навіть не вагалась куди подавати документи після школи. Навчання в мистецькому університеті мені дуже подобалось. Це ще, мабуть, і тому, що я перебувала в оточенні однодумців.
Геть усі і викладачі, і студенти були ще більш творчі, ніж я.
І я біля них повністю відрилась, почувалась вільною.
А от інші дивувались. Вони казали, що я ще більше здуріла, ніж до цього. Особливо, це стосується батьків і брата.
Підтримки з їхнього боку мені завжди не вистачало, хоча я не скаржилась і продовжувала рідних любити. Згодом наші дороги трохи розійшлись: я вирушила в столицю, там змогла усе владнати, працювала за фахом, крім того мала підробітки. Вдалось якось прилаштуватись.
Після цього брат зразу ж одружився. Невістку привів до нас додому.
Жили ми, до слова, точніше він сам, бо я більше не поверталась в батьківський дім, у трикімнатній квартирі. Доволі просторій, світлій, з ремонтом.
Окрім того, ще й у центрі. Та я завжди вважала, що дім повинен бути одних власників. Окрема родина – це окреме житло. Тут, я гадала, все очевидно. Та лише не для брата й невістки, вони – повна моя протилежність.
Та нічого, не переймаючись я продовжувала жити в столиці, працювала, згодом одружилась. От ми з чоловіком на свята вирішили приїхати, щоб навідати усіх в родині. На третій день опісля Різдва ми вже були в моїх батьків, стіл нам не надто ошатний накрили. Та й взагалі здавалось, що не раді були бачити.
Поговорили трохи, от я розповіла, що ми квартиру нову придбали на виплату, велику гарну. Я перед одруженням встигла свою купити, проте малесеньку, на околиці, ледь звела кінці з кінцями поки виплатила. Зі мною чоловік трохи пожив, а далі сказав, що потрібно розширятись. Я й погодилась. Хотіла натякнути, що лише за сплату комунальних можу пустити невістку з братом пожити.
Чоловік мене підтримував, та не встигла я розповісти про покупку нової квартири як полетів коментар невістки.
Могла б і нам подарувати стару квартиру, ми б собі щось придумали. Мене після цього заклинило, навіть не хотіла після такої наглості і нещирості здійснювати свої задуми. Сказала, що пустила орендарів.
Чоловік мій здивувався, проте вигляду не подав, а згодом спитав про причину моєї відмови.
Я все пояснила, і він погодився.
Насправді, це жахливо. Люди навіть не уявляють як через свою наглість і захланність втрачають у своєму житті такі можливості.
