Ліля була родом з Хмельниччини. В родині ще росло двоє дівчаток, крім неї. Вони ніколи не бідували, проте не особливо й були багаті. Жили скромно, але завжди дружньо та з розумінням ставилися до проблем, негараздів, бід. Ніколи у сім’ї не виникало грандіозних суперечок та сварок між батьками чи сестрами. Якось вміли згладити та припинити вчасно конфлікти.
Ігор жив на Тернопільщині, куди вже доросла Ліля вступила до педагогічного університету. Хлопець був з багатої досить сім’ї. Батьки завжди вернули носом перед біднішими за них, у кого не було авто чи розкішного будинку. Батько неодноразово казав синові:
– У бідноті кожен винен сам собі. Добре навчатися, багато працювати, немає різниці чи то розумово, чи то фізично, то будеш мати все. Ледачим не місце у світі. Нема за що їх любити таких людей. Ігор слухав, та часто не погоджувався з такими думками. Він був студентом біологічного факультету, у майбутньому повинен був стати простим вчителем у середній школі. Там же на курсі познайомився з Лілею. Згадуючи слова рідного тата, Ігор неодноразово глибоко занурювався в подумки, яке ж подальше життя чекає саме його. У вчителів зарплата повний нуль, то хіба на неї придбаєш авто чи хорошу земельну ділянку…А успіхи в університеті в Ігоря були відмінні, він йшов на червоний диплом. То який толк з того навчання?
Звичайно, хлопець добре знав, що батько ніколи не залишить сина в біді, тому що гордиться ним. Крім Ігоря в сім’ї росла ще дівчина Галина, котрі від народження росла з розумовими відхиленнями. Вона могла абсолютно спокійно себе обслужити, не раз навіть дуже мудрі бесіди починала. Проте наступали моменти, коли вона, начебто, поверталася до віку річної дитини. Могла вийти з дому та піти куди-небудь, а потім не знала, як повернутися. Бувало таке, що сама відмовлялася йти до клозету, їсти, переодягатися. У такі моменти в будинку панувала мертва тиша. Матір переживала всі страхи та тривоги за рідну донечку в душі, ночами тихо плакала в подушку. А батько ходив, як темна хмара. Ще в молодості говорив жінці, що не треба було залишати ту вагітність або взагалі здати дитину в інтернат. Чоловік був досить жорстоким по характеру.
Ігор з Лілею познайомилися в студентському кафе, коли хлопець випадково перелив чай дівчині на спідницю. Ліля підняла очі на Ігоря та широко розпливлася в посмішці:
– Це щось типу привіт? Ось як потрібно знайомитися, а то ж деякі ходять кругами, а результату нуль.
Сказати, що Ігоря спантеличила реакція Лілі, це не сказати нічого. Він очікував не такої кінцівки, думав, що буде кричати, обзивати, вимагати чогось. Хлопець тоді витягнув серветки та подав дівчині:
– Простіть, будь ласка. Я випадково. Мені соромно, що такий незграбний. Присядьмо за цей столик, спокійно почаюємо. Заодно познайомимося.
Ліля не відмовилася. Після того знайомства вони вже декілька разів ходили гуляти, Ігор проводжав її до гуртожитку, пригощав морозивом, а той розлитий чай досі обоє згадували, як знак.
Ігоря причарувала така проста та невимушена поведінка Лілі, її відношення до людей, світу, добродушність та людяність. На якусь мить хлопцеві здавалося, що вона не з цієї планети. Такої милої, по-дитячому наївної та ласкавої дівчини давно він не зустрічав. Або не там шукав.
Одного вечора після пар хлопець прибіг додому. Сів за стіл, на якому вже парувала щойно приготовлена мамою смачна вечеря та тихо почав говорити:
– Батьки, я хочу познайомити вас з однією дівчиною…
– Невже я дочекався, – голосно крикнув батько, – хто вона? Напевне, дочка якоїсь шишки? Чи бізнесмена? Може, ви взагалі закордон переїдете, якщо у неї хтось там роки проживає? Тато ніяк не міг вгамуватися, зовсім не чув сина, не давав сказати ні слова.
Ігор не витримав нарешті та рикнув:
– Тату, та дай слово сказати! Вона проста дівчина з села з іншої області. Навчається теж на біологічному. Живе в гуртожитку. За її батьків я навіть не запитував. Мене це мало цікавить. Адже мені жити з Лілею, а не з ними. Завтра я запрошу її до нас на вечерю. Мамусю, якщо не важко, приготуй щось смачне, будь ласка. Батьку, надіюся на…
Ігор знову не встиг договорити, коли його тато грізно подивився та відповів:
– Ні на що не надійся, на завтрашній вечері мене не буде. Я не міг подумати, що ти виростеш настільки тупоголовим.
Як мама Ігоря не вмовляла свого чоловіка таки перебороти свої почуття та познайомитися з дівчиною сина, він був непохитний у своєму рішенні. Ігорю було неймовірно прикро, але іншого очікувати було не варто, він же знав батьків характер.
Наступного вечора мама Ігоря та Галинка, зодягнуті в нарядні плаття, чекали гостей. Тато зачинився у спальні та навіть не висовував носа. Нарешті двері відчинилися та зайшли Ігор з Лілею. Дівчина щиро посміхнулася, представилася та сіла за стіл. Спостерігаючи цілий вечір за молодою парою, мати не могла натішитися. Ліля сподобалася їй з першого погляду:
– Така світла та безневинна дівчина. Рідко зустрінеш таких в теперішньому світі, – казала вона вже перед сном Ігорю. Ти, сину, не звертай уваги на поведінку батька. Він зовсім помішався на грошах, машинах та будинках.
Ліля та Ігор таки одружилися. Жити стали в батьківському домі Ігоря, бо місця там вистачало на всіх. Свекруха гарно ставилася до новоспеченої невістки, багато чого її вчила, дещо переймала від неї. Свекор почав ледве спілкуватися з Лілею крізь зуби десь через місяців три після весілля. Все ніяк не міг змиритися з пасією сина. Ще через рік народився внук Олег. Тоді дідусь вже з рук його навіть не пускав, всюди носився, цілував, обіймав. Здавалося, щасливішої родини нас віті годі пошукати.
Та через два роки горе таки постукало в їхній будинок. Ігорю діагностували р@к. Витратили всі збереження, зняли кошти зі всіх рахунків у банках, довелося продати два авто. Дійшло до того, що навіть на хліб не мали. А чоловіку все ж потрібне було дороге лікування. Вирішили продавати будинок. Покупці знайшлися швидко. Ігорю зробили складну операцію закордоном. Хвороба таки відступила.
Ліля, Ігор та маленький Олег сиділи за столом у домі Лілиних батьків:
– Тато, мамо, – почав Ігор, я до кінця своїх днів вдячний вам за все. Ви дали мені життя вдруге! Оскільки ніяких пожитків у нас більше немає в рідному краї, ми з Лілею та сватами порадилися. Вирішили наступне – переїжджаємо поки що жити сюди всі разом, ми з Олегом, ви та Галинка. А там якось дамо собі раду.
Батько Ігоря розплакався відразу після синових слів:
– Пробач старому дурневі. Хотів, щоб ти якусь жар-птицю за хвоста зловив, а ти ще більше впіймав – справжню людську любов!
