Мені знайома розповідала, що змінила своє ставлення до світу. Дуже важк0 їй було сприймати своїх сусідів.
Вона не мала ні чоловіка, ні дітей. Вважала, що ще не готова до серйозних стосунків. Та було дещо гірше, ніж страх серйозності. Її страшно бісили діти. Навіть не самі діти, а те, що вони випромінюють. Усі їхні дії, думки, бажання.
Вона сказала, що все тепер змінилось. Я запитала чому так? І вона сказала, що допомогли добрі люди.
Стіни у її старому будинку були тонкі доволі. А 6-річний син і 7-річна донька Віки, що жила праворуч були дуже активними дітьми. Навіть гіперактивними та шумними. І такий ж шум йшов від самої мами. Вони постійно кричали. Моя подруга навіть інколи думала, що там щось сталось.
Одного разу, дівчина вирішила постукати Віці у двері і сказати, щоб замовкли, якщо нічого не трапилось. Вона спитала чому вони такі шумні і чому таке сусідство звалилось на її бідну голову. І почула те, чого зовсім не очікувала:
–Та ні! Чому це ти звалилась на нашу голову? Чому ти така нудна і сумна постійно. Не гріх дорослим іноді побути дітьми. Потрібно радіти всьому, що нас оточує, потрібно бути життєрадісними, поки є такі можливості. Діти завжди такими повинні бути. Інакше для чого вони створені. Але ж і дорослі мають право побалуватись. Погратись, покричати, повеселитись. Хіба ні?
Моя подруга мовчки пішла додому. Вона не знала що сказати і справді задумалась. На що вона перетворила своє життя? На сіру масу. Можливо, справді ці діти краще знають як жити яскраво.
Уже наступного дня вона пішла до Віки знову, та на цей раз вибачилась і запросила їх усіх на пікнік. Грати в ігри, відпочити на природі і просто веселитись. Сусідка звісно ж погодилась. І моя подруга чудово поладнала з дітьми. Відтоді вони часто зустрічаються і дружать.
Отак моя подруга змінила своє ставлення до світу. Точніше їй допомогли у цьому діти, яких вона вважала якимись нетакими!
