Як по-різному можуть вчинити різні люди в одній і тій же життєвій ситуації. То був двоповерховий будинок на чотири сім’ї. В одній квартирі жила старенька бабуся, котра мала лише внучку, що приходила до неї час від часу. В іншій жила молода сім’я вчителів з двома дітлахами. Ще одна квартира належала Аллі та Степану, в яких теж підростала дочка Таня. Навпроти них жив Василь з Оксаною та дівчинкою Юлею.
Коли Оксані виповнилося двадцять один, вона вийшла заміж за Василя. Саме тоді приблизно їй поставили невтішний діагноз – через декілька років опинитися назавжди прикут0ю до ліжка. Василь знав це прекрасно, проте наполіг на тому, щоб кохана родила донечку. Відвіз її до найкращої клініки, все пройшло щасливо. Чоловік докладав максимум зусиль для того, щоб заробити якомога більше коштів, які витрачав на лікування дружини. Оксана відчувала, що з кожним днем стає слабшою, але не хотіла засмучувати чоловіка. Вона добре бачила, як сильно він старається, як допомагає з Юлею. Василь повністю себе присвятив лише коханим дівчаткам. Ні разу він не обмовився, що втомився чи йому набридло.
Проходив час, довелося для Оксани придбати тростину, щоб легше було пересуватися по квартирі. Жінка по житті була дуже енергійною та життєрадісною. Тому навіть у хв0р0бі поводила себе дуже мужньо, посмішка практично ніколи не зникала з її обличчя. Вона добре усвідомлювала, що варто лише раз похнюпити носа та стане ще гірше та важче.
Степану винесли лікарі аналогічний вир0к, як Оксані. Лише це сталося на пару років пізніше. Чоловік по-іншому сприйняв таке неприємну звістку. Він тижнями лежав на ліжку, втупившись у стелю, не хотів їсти, відмовлявся спілкуватися з рідними та виходити на вулицю. Алла була досить противною жінкою, її нервувало, що Степан повинен звільнитися та лякало, що, можливо, зовсім скоро, їй доведеться доглядати за ним. Тим паче дружина полюбляла гучні компанії, випивку, тому це все одно не припинялося у квартирі, навіть, коли дізналися про недугу Степана.
Дівчатка Таня та Юля були сусідками, але росли зовсім з різними характерами. Якось вони разом гралися на вулиці ляльками, щось будували у пісочниці. Раптом Юля почула, що її гукає мама:
– Зараз, мамочко, я вже біжу. Лише колінка та руки від піску обтрушу.
Таня вибухнула сміхом:
– Ти що так мило говориш з нею? Вона без палки кроку не може, а ти ще жалієш? Скоро взагалі стане тягарем для вас. Так мені моя мама говорить.
Юля широкими очима глянула на сусідку, але нічого е відповіла. Попри свій дитячий вік, їй стало прикро, що можна так погано відзиватися про тих, хто дав тобі життя. Юля побігла до квартири, а ввечері знову зустрілася з Танею.
Тепер уже почули голос Степана:
– Таню, подай води. Важко встати, – гукав чоловік з вікна.
– Ти що геть з глузду з’їхав, старий? – почала реготати Таня. Я не наймалася, щоб тобі воду носити. Чи ви ще тоді усвідомлено народжували прислугу для себе. Більше Степан не сказав нічого. Через дві хвилини дівчатка почули, як щось сильно гепнуло у квартирі Тетяни. Обидві зіскочили з місця та що було сили побігли туди. Степан хотів встати та ноги підкосилися, він впав з ліжка. На допомогу Юля покликала свого батька, добре, що той був вдома.
Алла невдовзі розлучилася зі Степаном. Він поїхав жити у село до своїх батьків, які його потім доглядали. А Василь не здавався до останнього. Старенька сусідка дивувалася завжди:
– Як у чоловіка може бути стільки терпіння? Та інший давно б плюнув та знайшов собі іншу, молоду та здорову, а тут…святий. Дочку береже, з Оксани пилинки здуває.
Василь ніс мовчки та терпеливо свій хрест. З дружиною прожили двадцять один рік. Юля досі безмежно вдячна батькові за те, що не кинув їх, не залишив у біді. Бо хтозна, як тоді склалося б її життя.
