Едуард був таким жадібним, що з нього неодноразово навіть друзі та колеги по роботі насміхалися. Він влаштувався працювати у велику компанію, яка будувала багатоповерхівки. Хлопець не був дурнем, тому швидко підіймався по кар’єрній драбинці. Невдовзі доріс до начальника відділу. Зарплату отримував хорошу та стабільну. Проте кошти не витрачав даремно, все накопичував на банківському рахунку. На роботу ходив у тому ж старому пальто, в якому вперше заявився до офісу, коли його лише приймали. Він досі користувався громадським транспортом, а великий дорогий автомобіль простоював у гаражі. Лише на великі свята Едуард виїжджав ним і то на короткі відстані, щоб зекономити пальне. Колеги по роботі не раз зауважували, що пора б вже одяг новий придбати та відповідати своєму статусу. Та чоловік все це пропускав мимо вух, мовляв, сам знає, як розпорядитися фінансовими ресурсами, немає чого вказувати йому.
Коли Едуарду стукнуло тридцять, він навіть в офіс не хотів появлятися, бо знав, що колеги захочуть святкування. Ще й не якого-небудь, а дорогого та гучного. Він замовив декілька дешевих піц, взяв у матері домашнього вина та й так відмітив на роботі. Натомість співробітники подарували йому дорогий годинник. Та чоловік навіть подарунок не став носити, поставив у серванті та милувався ним щоразу, коли повертався з роботи. Мати чоловіка все переживала, що син досі неодружений. А Едуард втовкмачив собі, що жінка – це дороге задоволення, а ще коли діти появляться, то він взагалі розориться біля них. Жив Едуард у невеличкій однокімнатній квартирі, хоча вже давно накопичив на більшу житлову площу. Та якось таки сталося так, що познайомився з однією милою дівчиною, котра недавно прийшла до них секретаркою. Аліса була простою та непримітною. Вона добре виконувала роботу. Навіть, коли її завалювали документами та доводилося сидіти у неробочі вже години, Аліса ніколи не жалілася та сумирно сиділа до пізньої ночі. Вона ні разу не попросила доплатити їй за це, як часто робили інші.
Едуарду такий розклад сподобався. Тому він добряче приглянувся до молодої працівниці. Якось одного разу запросив її до кафе, правда в кінці кожен розплачувався сам за себе. Чоловік не вважав за потрібне вгощати її, бо їх ще нічого офіційно не пов’язувало. Та потім він таки під натиском матері змушений був узаконити їхні стосунки. Аліса переїхала жити до Едуарда в ту однокімнатну квартиру. Свою зарплату вона почала віддавати чоловікові, бо він говорив, що голова сім’ї повинен розпоряджатися бюджетом.
Через рік Аліса довідалася, що чекає дитину. Едуард не знав, чи радіти чи сумувати. Інший на його місці завалив би жінку радісними словами, букетом та подарунками, та лише не в цьому випадку. Чоловік добре усвідомлював, що економії приходить кінець. Аліса працювала ледь не до дев’ятого місяця вагітності, коли вже начальник Едуарда покликав його до себе в кабінет та строго сказав:
– Ти що зовсім не цінуєш свою дружину? Ти хочеш здорового малюка? Тоді швидко оформлюй її в декрет. Аліса повинна в спокої проводити останні тижні вагітності, а не вештатися по офісу з величезними теками паперів.
Едуард лише знизав плечима, та все ж Алісу оформив у декрет та дозволив відлежуватися вдома. Вона народила чудового здорового сина, якого назвали Віктором. Аліса тепер присвячувала весь час малятку. Вона готувала для чоловіка, бігала з немовлям до супермаркету, прибирала квартиру. До речі, місця їм трьом стало катастрофічно не вистачати. Ледве придумали, куди запхати ліжечко для синочка, шафу наповнили дитячим одягом. Тоді вже не витримала матір Едуарда. Знову ж таки під її утиском чоловік змушений був продати цю квартиру та купити більшу у центрі міста.
Всі витрати Аліси він пильно перевіряв. На тиждень чоловік виділяв певну суму грошей, враховував навіть те, що Аліса щомісяця бере виплату на Віктора. Жінка не мала права купити щось собі з одягу чи косметики, бо на неї відразу накидався Едуард з погрозами, що укоротить їй місячний бюджет. Благо, що мама Аліси тишком скидала їй кошти на картку, про яку навіть не здогадувався чоловік.
Жінка так прожила декілька років, коли вийшла з декрету на роботу, не витримала та різко заявила Едуарду:
– Свою зарплату я тобі віддавати не збираюся. Я працюю багато від ранку до ночі, тому розпоряджатися власними коштами я буду сама. Хочеш, то подавай на розлучення.
Едуарду важко було змиритися з таким раптовим рішенням Аліси. Та матір чоловіка втретє вмішалася та застерегла, що якщо він розлучиться, то про спадок може забути. Хіба міг Едуард відмовитися від ласого величезного будинку батька та матері?
