– Мамо, та що ви таке говорите? Хіба ж можна не любити вас? Ви мені дали життя, а не свекруха, – весело щебетала Інна.
Ольга Степанівна понад сім років перебувала закордоном, та змушена була повернутися в Україну. Туди виїхала, коли дочці виповнилося шістнадцять. Чоловік не хотів ніде працювати, не приносив ніяких доходів додому, лише днями пролежував на дивані. А Інну потрібно було вчити в інституті, потім заміж видавати. Ользі нелегко далося рішення, щоб покинути рідний дім та поїхати на чужині.
Зважилася вона лише тоді, коли подруга, що давно там працювала, пообіцяла хорошу роботу, високу зарплату та житло. Ольгу не обманули, справді в аеропорту відразу зустріли, добре влаштували, навіть подруга почала мови її навчати. Та серце все одно тужило за рідним краєм, за сім’єю.
Інна вступила до університету. Гроші лилися рікою, ні в чому дівчина собі не відмовляла. Добре жилося на мамині євро обом: Інні та її батьку. Ніхто навіть жодного разу не запитав в Ольги, а як же їй там? У краю, де зовсім немає з ким поділитися щастям та горем, де немає кому виплакатися, пожалітися, де все чуже, не своє?
Інна телефонувала матері зазвичай тоді, коли закінчувалися гроші та потрібно було вислати знову. Ті розмови завжди були сухими та ні про що. Дочка рідко запитувала матір про здоров’я, настрій, почуття. А ось Ольга навпаки хотіла якомога більше дізнатися про життя рідної Інни, та дівчині все було ніколи розпускати теревені.
Ось знову дзвонить Інна до матері. Цього разу хоче сказати, що через пів року одружується. Тому грошей потрібно буде багато. Бо вона хоче розкішне біле плаття, багато гостей зі своєї сторони, ресторан не будь-який, а найрозкішніший. А ще попри це все буде безліч витрат. А потім Ольга безсумнівно повинна подбати про купівлю квартири у новобудові для рідної донечки.
Ольга Степанівна дуже зраділа, коли почула, що Інна виходить заміж. Вона уявно вже поверталася з подарунками додому, гралася з внуками та насолоджувалася родинною ідилією. Та це були лише пусті мрії.
Батьки зятя Ольги, якого звали Андрій, виявилися простими людьми з села. Вони звикли працювати з раннього досвіту до пізньої ночі. Тому, коли Інна вперше приїхала у гості, то просто заклякла від страху, коли почула. Скільки потрібно наліпити вареників разом з майбутньою свекрухою, потім ще зварити борщ, потім спекти торт, а далі Інна вже й забула всі вказівки.
Та, коли невістка дізналася, що батьки Андрія готують їм непомірний подарунок на весілля – двокімнатну квартиру, то почала до них їздити ледь не через день. А до Ольги стала дзвонити все рідше та рідше.
Ольга Степанівна з чорними думками поверталася додому. Сталося так, що випадково вона дізналася про свій невтішний діагноз, коли проходила медичне обстеження для роботи. Жінка змушена була повертатися додому, бо закордоном лікування їй було не по кишені.
Нарешті Ольга приїхала. Інна все вислухала, буцімто пожаліла маму, але сказала, що більше немає часу, бо повинна їхати до свекрухи в село. Ольга з жалем в очах глянула на доньку:
– Інночко, а хіба тобі не хочеться побути зі мною довше? Ти не любиш мене чи що?
– Мамо, ну ти от захворіла, а батьки Андрія, не повіриш, квартиру нам подарують! Ну все, мамо, папа, я побігла.
Ольга сиділа нерухомо на кухні, а у сусідній кімнаті на дивані розвалився її чоловік, якому було все одно на здоров’я дружини…