Я цікавлюсь тим, коли люди можуть бачити істину.
От, наприклад, коли всі врешті зрозуміють, що жити в якійсь країні і бути у ній туристом – це дуже різні речі. Практично протилежні.
І тут не справа у лицемірстві чи дволикості, у брехні чи якихось театральних моментах. Зовсім ні, просто так складається і це само собою зрозуміло. Туриста ми зустрічаємо, як гостя. Натомість емігранта просто приймаємо в родину, як одного з нас. Щоб він відчув як це належати до певної нації.
Ось так завжди. А ми часто поїдемо десь закордон і хвалимо країну просто безмежно. Особливо це стосується старшого покоління. Молодь бодай так не прирівнює інші країни до своєї.
Ось про що моя історія. Наша країна на тлі будь-якої європейської теж може виглядати краще. Навіть якщо звертати увагу на нюанси.
Пощастило так, що живемо ми в горах, проте дорогу до нас зробили вищого класу. Магазини теж є, коротше кажучи не така вже й діра.
Все цивілізовано та красиво. А про гостинність людей, то й нема що говорити. Все чудово і прекрасно. Ось вам і розповім про гостини. До нашої сусідки приїхав майбутній зятьок. Дочка навчалась в Англії і до того ж дуже добре. Розумна дівчинка. Там познайомилась з корінним англійцем Джоном. Він захотів приїхати в гості, коли Ліза поверталась на канікули додому.
Звісно, що всі з нетерпінням чекали на вельмишановного гостя. Таке трапляється рідко в наших родинах. Часто одружуються лише з односельчанами.
Або ж в кращому випадку з містянами, але абсолютно точно з українцями, а не іноземцями.
Як і всі українські звичайні жінки, мама Лізи цілу ніч не спала. Вона щось куховарила, допоки не заклала увесь холодильник найсмачнішими стравами. Щоправда, наступного дня вона казала, що певно вийшло не так смачно, як могло б.
А ще, що вона не встигла зробити усі страви, про які думала. Проте, у іноземця ледь не трапився серцевий напад, адже стіл просто напросто ломився. А у Англії навіть на день подяки не так все гарно засервіровано.
Дороги теж хороші, люди гостинні, готують смачно, постійно опікуються. Ще й на гірськолижний курорт звозили покататись. Словом, казка.
Перед поверненням вже кілька раз Джон повторював: «Кажуть, що Україна відстала якась. Та тут просто казка. Окрім того, що за Англію не гірше сервіс, то ще й природа дивовижна.» От вам і доказ. Звісно, якби він тут пожив, то зрозумів би все, і стикнувся з багатьма проблемами, як і всі українці, проте нам нема через що засмучуватись. Проте, є чим пишатися.
