Скільки не просила Ірина чоловіка вже трохи цікавитися сім’єю, дітьми побутом. Бо який смисл з тих грошей, коли Бориса ніколи немає вдома? Мама Іри говорила, щоб дочка не придумувала собі дурниць, якщо не хоче жити, як вони з батьком колись. Тато Ірини не мав вищої освіти та ще й до того був дуже ледачим.
Скільки робіт сама знаходила татові Ірини його дружина, та все не підходило. То зарплата надто маленька, то багато робочих змін, то допізна потрібно засиджуватися. Сама ж матір Іри, як віл працювала бухгалтером в одній хорошій компанії. Проте одного її окладу не вистачало на сім’ю з чотирьох людей. Звичайно, вони не голодували та не сиділи в холоді, проте про щось більше годі було мріяти. Для того, щоб придбати побутову техніку чи нові меблі, мама Іри постійно брала кредит.
А батько Ірини любив говорити, що головне – спокій у родині, а гроші – річ наживна. Лише він не задумувався над тим, що дружина не вічна та й наживати ті кошти все одно десь потрібно. Тому, коли мама Іри пішла на пенсію, жити стало зовсім сутужно. Благо, що Іринка вдало вийшла заміж за багатого та тямовитого хлопця та допомагала фінансово батькам.
Цього разу Ірина знову подзвонила матері:
– Все, я більше не можу так. Він йде на роботу о п’ятій-шостій ранку та повертається близько дванадцятої. Я скоро забуду, як Борис виглядає. А діти? У них хіба у свідоцтві зазначено, що є батько. А так, крім його грошей, більше не бачать, на жаль. Хіба ми колись в неділю виходили кудись разом? Постійно я сама з двома малюками ходжу то на мультику до кінотеатру, то до парку на гойдалки, то у розважальний центр. На мене скоро всі дивитимуться, як на матір-одиначку. Потрібно щось змінювати. Мамо, я сьогодні ж поговорю з Борисом, щоб залишав та змінював роботу на іншу.
Матір Ірина переконувала доньку в протилежному:
– Ти пам’ятаєш, як ти хотіла ті бордові осінні черевички? А я не могла тобі їх купити, тому що твій тато сидів вдома без роботи, лише вказівки всім роздавав, а на одну зарплату бухгалтера не особливо накупишся для двох дітей взуття з нової колекції. А тепер скільки у тебе тих черевичків? Можна пів міста взути. Не гарячись. Це зараз так, а потім все притреться та забудеться. Зате ти зможеш дати своїм дітям набагато більше, ніж дали ми з татом.
Та Ірина ніяк не погоджувалася з мамою. Вона ще багато говорила про те, що її подруги з середнім достатком їздять разом з чоловіками на море, в гори, на природу, а вона сама забула, коли востаннє вибиралася з Борисом на банальний шашлик до лісу. Та й до Єгипту восени літала лише з двома дітлахами.
Мама знову тоді почала:
– Чи ти, можливо, хочеш жити, як твій брат? Це точно прототип батька. Його дружина Світланка вже висохла та змарніла, бо крутиться цілий день. А він лежить на дивані та перебирає роботами. Білоручка знайшовся. Іринко, я прожила більше твого, послухай мене. Моя порада таки слушна, просто ти ще молода та запальна.
– Так, мамо, а як же прислів’я, що з милим рай і в курнику?
Тоді вже мама Ірини голосно засміялася в трубку:
– Не ті часи зараз, доню, щоб по курниках тинятися. Дітям освіту потрібно дати хорошу. А ці нескінченні гуртки коштують купа грошей! А ще, коли не дай Боже, хтось хворіє? Та в аптеці цілу пенсію мою можна за раз залишити.
Поговоривши з матір’ю та не знайшовши підтримки, Ірина тут же набрала номер чоловіка. «Ну ось, знову зайнято. Напевне, розмова з інвесторами чи діловими партнерами», – нервувалася Ірина.
Нарешті Ірина додзвонилася до Бориса та поспіхом випалила:
– Сьогодні о сьомій вдома я приготую вечерю. Присутність обов’язкова, – засміялася жінка.
Борис хотів спершу відмовитися, бо як же наради, документи, перевірки. Але потім, як на диво, згодився.
Ірина приготувала смачну запіканку, улюблений салат чоловіка з морепродуктами, навіть десерт встигла спекти. Борис прийшов у стривоженому стані. Було видно, що чоловік очікує серйозної розмови. Бо просто так Ірина точно не стала б його тривожити.
Діти неймовірно зраділи, коли побачили так рано на порозі татка. Вони кинулися йому в обійми, почали цілувати. Ірина не могла без сліз спостерігати подібну картину. Тоді сіли вечеряти, дружина почала першою:
– Борисе, ми декілька років разом, діти підростають, але на пальцях можна порахувати дні, коли ми бачилися від ранку та разом засинали. Мені набридло це. Я розумію, що без грошей ніяк та нікуди. Вони потрібні завжди та всім. Але життя проходить повз нас. Я хочу насолоджуватися сімейним затишком, разом гуляти, ходити в кіно та до парку. Можливо, ти подумаєш над тим, щоб змінити місце роботи?
Борис довго сидів у задумі. Видно, що чоловік не міг відразу ствердно відповісти Ірині. Потім нарешті зважився та сказав:
– Кохана, я все розумію. Але я не можу ось так згарячу взяти та кинути все. Якщо я це зроблю, повір, що почнуться сварки зовсім через інші речі тоді. Та й сам я звик жити в достатку змалечку. Тому поки що змінювати я нічого не буду. Прийми це.
Ірина сиділа ще довго наодинці на кухні, а Борису зателефонували з роботи та веліли терміново зустріти в аеропорту партнерів з Китаю.
