Мені скоро 28 -я маю успішну кар’єру, власну квартиру та добре заробляю. Мій чоловік на 10 років від мене старший – бізнесмен, доволі успішний, та й просто хороша людина. Останнє, що я б хотіла зробити – образити його. Але це трапилось зі мною – хоча чоловік не знає нічого.
Моя мама живе в маленькому містечку, а я до столиці перебралась, коли вступила до університету. За ці роки я бувала вдома буквально декілька раз і то мигцем. Тому й не дивно, що я пам’ятала Ігоря ще зовсім юним хлопчиком. Ігор – це син маминої коліжанки, який на 10 років молодший за мене.
І от він вирішив вступати до університету, а зупинитись на деякий час не має у кого. Тому мама попросила мене прихистити хлопця у себе -всього на тиждень- два. Я погодилась – квартира у мене велика, та й людині допоможу.
І все було спокійно, поки я не побачила Ігоря – він виріс, змужнів, став доволі симпатичним юнаком. До того ж виглядав точно не на 18 років – міцний, високий, стрункий. Явно мій чоловік на його фоні програвав. І тут я почала помічати за собою, що все частіше намагаюсь заговорити до Ігоря, запрошую прогулятись містом, для ознайомлення. Я зрозуміла, що закохалась як дівчисько. Та й він проявляв до мене знаки уваги. Вирішила, для початку, зізнатись матері:
– Ти що, чисто здуріла. Ірино, ти доросла заміжня жінка, а він дитина. Навіть не думай руйнувати собі життя, та і йому. Він ще знайде свою ровесницю і тебе покине. Що ти робиш? – кричала мати.
А й справді – що я роблю? У мене є чоловік, який мене кохає, дім, робота. А що дасть Ігор? Пристрасть? Стабільність? І чи довгим буде його кохання?
