Хочу сьогодні розказати вам історію, яка трапилася зі мною декілька днів назад. Тоді у мене був жахливий день на роботі. Я працюю у фармацевтичній компанії, котра поставляє товар з самого ранку, тому всі працюють допоки не виконають усе, що потрібно. Тоді мені не пощастило посваритися із начальством, яке вимагало квартальний звіт зробити за три години, а потом ще й клієнти вирішили випробувати моє терпіння якнайбільше. І що ви думаєте було в результаті? – Я затрималася до пізньої ночі, роблячи той ненависний звіт…
І ось виглядаю у вікно, а там неймовірна злива. Зрозуміло, що автобусів уже немає, пішки додому йти не хочеться , тому я викликала таксі. Спершу ми мовчки їхали, як тут приємний молодий хлопець завів розмову:
– Куди їдете так пізно вночі? – до слова, уже було близько 1 години.
– Додому.
– А звідки?
– З роботи.
– Нічого собі, ким же ви працюєте?
– Контролюю постачання ліків у місцеві аптеки…
– Чоловік не пропонує змінити місце роботи?
– Чоловіка у мене немає.
– А діти?
– Троє.
Коли ми зупинилися біля мого будинку, я витягаю гаманець та даю гроші, а він не бере, мовляв, не візьму. Думаю, що ж то за така щедрість, адже він сам заробляє вночі, коли нормальні люди давно сплять у ліжках. Залишила гроші на задньому сидінні і вийшла. А він вибіг із машини і їх в сумку засунув. Я в шоці стояла, а таксист сів у машину та поїхав.
І що то таке було?
