Привіт, мене звати Катя. Ось згадала історію, яка відбувалася зі мною минулого місяця, коли я перебувала в Італії. Мене запросив найкращий друг, всього лиш не декілька днів. До слова, знання що англійської, що італійською у мене на низькому рівні. Ніколи не вчила іноземні мови. Так трапилося, що хлопець, до якого я приїхала, був змушений терміново вийти на пару годин на роботу. Щоб не нудьгувати вдома, мені спало на думку прогулятися вуличками міста. «Ну не маленька, не загублюся», — подумала я тоді. Такою наївною я ніколи не була…
І що ви думаєте? Не пройшло й однієї години, як я заблукала. Перше, що спадає на думку в подібній ситуації – навіщо було прогулювати уроки англійської в школі? Навколо чути японську, німецьку, арабську, але тільки не рідну мову! Що робити надалі, навіть не уявляла. Друг на дзвінки не відповідав, ще й на телефоні залишалося 10% заряду, – як у найкращих сюжетах кіно. Все, що залишалося, – або очікувати на його дзвінок, або шукати вихід з цієї ситуації самостійно.
Вирішила не соромитися і звернутися по допомогу до перехожих. Раптом вийде попросити скористатися Інтернетом, мобільним телефоном, щоб відкрити карту або просто запитати дорогу. Біля найближчої станції метро побачила двох людей, – дівчат. Вони здалися мені добродушними, тому я до них підійшла. Спочатку привіталася на англійській, – вони одразу мені відповіли. Почався справжній цирк. Ламаною англійською стала пояснювати, що не можу знайти дорогу назад додому і мені потрібна їхня допомога.
Виявилося, що вони також не зовсім володіють англійською. «Певно італійки» – спало на думку. Після 15-хвилинних намагань, я зовсім здалася та стомилася. «Треба було дома сидіти!» – вирвалося в голос.
– Стоп, так ви розмовляєте українською? – відреагувала одна з співрозмовниць.
Виявилося, що ті двоє були родом із Харкова і лише пів року назад переїхали до Флоренції. Все прояснилося багато швидше, вони навіть провели мене за потрібною адресою.
Здається, пора вивчати хоча б англійську мову, а то вдруге так не пощастить…
