Іван вже 15 років був вдівцем, всі довкола тільки й говорили, щоб той знайшов собі жінку і продовжував жити, не зариваючи себе в скорботі. Та на ці слова чоловік відповідав, що не готовий дарувати свою любов комусь окрім покійної Ганусі. Він жив сам, за час шлюбу дітей так і не появилось, тому Іван був практично приречений зустрічати старість і смерть на самоті.
Та на Івана накинула оком Світлана, вона була розлучена і від попереднього шлюбу мала доньку. Спершу вони просто по-сусідськи бесідували, час від часу жінка запрошувала чоловіка в гості. Намагалась доглядати за Іваном, то пиріжків йому напече, то прийде і вечерю зробить. Здавалось би, що в цьому такого – двоє дорослих людей, які цілком можуть бути разом. Проте все село знало натуру Світлани – підла, корисна жінка – так про неї говорили. Навіть відмовляли Івана від спілкування з нею, бо ж він чистої душі чоловік і ніхто не бажав йому попасти під вплив такої жінки.
Але Іван не помічав істинного лиця Світлани – поряд з ним вона ставала милою і турботливою. Так і почались їхні стосунки. Жінка перебралась у дім Івана і все взяла у свої руки. Навіть дорослу дочку з собою притягла, мовляв, чого їй самій залишатись. Чоловік мовчки з усім погоджувався і не перечив Світлані. Це дало їй зелене світло на встановлення своїх порядків у домі.
Вона намагалась знищити усі сліди покійної Ганусі – навіть фотографії старі поховала. На це Іван намагався не звертати увагу – йшов на город та займався своїми справами. Але у цьому йому Світлана не допомагала – кожного дня цієї милої, турботливої жіночки ставало все менше, а згодом й узагалі вона почала показувати свій істинний характер.
Вже не було в домі місця, де чоловік міг розслабитись та відпочити від надокучливої Світлани. Всюди вона його знаходила та починала ним командувати. Свою ж доньку жінка не чіпала – та у свої 25 навіть на роботі не працювала, тільки й знала як жити чужим коштом та весь день ледарювати.
Весь цей час Іван повністю згладжував кути, уникав різних непорозумінь за Світланою та у всьому їй уступав. Такою він був людиною, а вона, в свою чергу, активно цим користувалась. Так після року спільного життя жінка почала натякати на те, кому дістанеться будинок Івана. У неї вже був готовий план, як дім дістанеться доньці, але чоловік своєю відповіддю порушив усі її плани.
– Мабуть, племіннику віддам, його батько поміг мені збудувати цей будинок, тому думаю так буде справедливо.
Жінка була шокована і стала всіляко переконувати чоловіка. Мовляв, у них дочка є, то чому комусь іншому віддавати. Але в цій ситуації Іван був твердий у своєму рішенні. Це ж донька лише Світлани й ніякого відношення до Івана чи його будинку вона не має. І так скільки часу живе лише за його рахунок.
Тоді пара дуже посварилась через це. Ну як пара, сварилась лише Світлана. Думаю, саме ця ситуація відкрила Івану очі на правду та показала справжні наміри жінки на нього. Тому він вигнав Світлану з донькою зі свого дому.
Та думала, що як завжди Іван все стерпить, прийде миритись до неї й вона зможе здійснити задумане. Проте, цього не ставалось, тому переборовши гордість Світлана сама прийшла на розмову, але чоловік
їй навіть двері не відкрив.
З цього часу вони більше й не спілкувались, Іван продовжив жити сам, а дім як і планував – записав на племінника. Світлана ж так і не знайшла собі чоловіка, але тепер вперто шукає видного нареченого для своєї доньки.
