К0люча сестра

Смерть батька неабияк відбилася на житті трьох жінок. Жінці було всього тридцять шість, коли овдовіла. Мала Дарина двох доньок з покійним чоловіком: Лесю та Світланку. На той момент їм виповнилося сімнадцять та чотирнадцять. Росли дівчата дуже працьовитими, ніколи ні в чому не відмовляли матері. Дарина часто ридала, оплакувала чоловіка. Таким добрим він був та людяним, що не розуміла, чому саме для нього випала така доля. Та й за що мучаться вони, слабкі жінки.

Леся вирішила пішла школи вступати до училища на кондитера. Дівчина з дитинства постійно крутилася на кухні біля матері. Коли вже трохи підросла повністю могла самостійно приготувати обід чи вечерю. Їй вдавалося все, що пов’язано з кухнею: закрутки виходили смачними, тістечка, пряники, рогалики, торти – то взагалі була вершина її натхнення. Леся довго не розмірковувала над майбутньою професією. Ще в випускному класі приймала від односельців замовлення на торти. Так, як оформляла їх дівчина, не вмів, мабуть, ніхто. Неодноразово люди навіть жартували, що таку красу хіба до фотографії чи поставити та милуватися, шкода навіть їсти.

Світланка закінчила вісім класів. Особливих поривів до навчання в неї не було та і якихось талантів теж. Тому Дарина прилаштувала молодшу доньку в ПТУ на оператора комп’ютерного набору. Можливо, хоч десь знайде роботу, надіялася жінка.

У дитинстві сестри були досить дружніми, рідко лаялися чи суперечили. Проте, коли підросли, добре було вже помітно, що Світлана незлюбила старшу сестру. Можливо, заздрила, що має непоганий дохід від випікання солодкого, ще й мамі допомагає. Цим не могла похвастатися Світлана. Може, через те, що Леся була першою красунею на село. Всі хлопці усихали за нею. Звичайно, струнка, зеленоока юнка з густим блискучим русявим волоссям не могла залишатися непоміченою.

Світлана нічим особливим не відрізнялася. Непримітна зовнішність, хоча не можна сказати, що була негарною, та все ж щось відлякувало парубків від неї. Дарина не раз говорила дочці:

– Ти пробувала лагідніше спілкуватися з людьми? Тоді вони самі до тебе потягнуться. Ти, бувало, як глянеш зі злістю, то вже навіть до бесіди не хочеться ставати. Такий характер у твоєї бабусі був, царство їй небесне. Вічно щось не подобалося, все було не так. Того, певно, доживала віку сама. Дідусь не витримав та пішов до іншої жінки. Пішов туди, де було затишно, тепло та спокійно…

Світлана в такі моменти неймовірно ображалася на матір. Завжди потикала тим, що Лесю любить більше, а вона так, аби було. Хоча материне серце однаково кохало двох рідних кровинок.

Леся, поки навчалася в училищі, завоювала неабиякий авторитет у викладачів. Її талант помітила відразу. Посилали постійно на конкурси, змагання, та завжди Леся була першою. Однокурсник Геннадій не міг також намилуватися красунею. Правда, був надто сором’язливий та боязкий, не підходив до дівчини, боявся заговорити та познайомитися ближче.

Лесі теж сподобався Гена. Незважаючи, на його тихий характер, хлопець був кремезним, як дуб, так і хотілося поринути в його обійми. Там точно почувала б себе в безпеці та захищеною. У п’ятницю після пар Леся стикнулася з юнаком у дверях. Вона поспішала якраз до гуртожитку, щоб встигнути на останній автобус до села. Ніяк не могли з Геннадієм розминутися. Врешті дівчина посміхнулася та сказала:

– Це ти так навмисне, щоб я додому не встигла?

Хлопець помітно почервонів, опустив очі та тихо промовив:

– Пробач, я не хотів. Просто теж поспішаю, якось незручно вийшло. А яким автобусом їдеш додому ти? – несподівано навіть для себе враз запитав Гена.

Леся зиркнула на хлопця:

– Той, що на 16:00. Бажаєш провести? – усміхнулася.

Геннадій пожвавішав та сказав:

– Значить будемо їхати разом. Я тим самим автобусом добираюся додому. Мабуть, зупинки в нас лише різні.

Виявилося, що Гена був з села, неподалік від Лесиного. Цілу дорогу вони розмовляли. Так легко та невимушено дівчина давно ні з ким не вела бесіду. Розпрощалися, коли хлопець виходив на своїй зупинці та пообіцяли зустрітися в понеділок після пар.

Роман закрутився якось спонтанно та досить швидко. Багато гуляли, обмінювалися знаннями, тепер їх називали «нерозлийвода». Леся вирішила, що час познайомити своїх рідних з Геннадієм. На диво, хлопець швидко погодився та наступних вихідних вони сиділи вже за столом у Дарини.

Світлана була чорніше хмари. Як так її Леська швидко змогла вибрати собі пару. Їй в голові, крім тортів, ніколи більше не було нічого. А тут такий красень, ще й з досить заможної сім’ї, бо батьки займалися фермерством у Геннадія.

Світлана за весь вечір не промовила жодного слова. Дарина це помітила відразу, проте не стала за столом щось говорити. Коли Леся з хлопцем пішли до кімнати, матір почала першою:

– Як можеш пояснити свою поведінку? Це ж твоя рідна кров, сестра.

– Вічно вона найкраща у всьому. Навіть тут випередила мене. Я з Олесем он скільки вже ходжу, а він навіть не думає про серйозні стосунки.

– Ти ж бачиш, що вибираєш. Може, то не твоє?

Ще через пів року Леся з Геннадієм готувалися до весілля. Вибрали плаття білосніжного кольору, красивий костюм для нареченого, зал, оформлення, обручки. Солодким столом, звісно, займалася Леся. Вона мала помічників, лише підказувала, як, що та скільки чого робити.

Дарина не тямила себе від щастя, бо молодята вирішили спершу пожити в неї, а потім вже переїхати до міста. У хлопця там була двокімнатна квартира, що дісталася в спадок. Поки там велися ремонтні роботи, подружжя хотіли трохи допомогти матері та навести лад на подвір’ї, адже так давно не було чоловічих рук.

Світлана навіть не привітала сестру з одруженням. Вони єхидно подивилася на Лесю та прошипіла, як зміюка:

– Ти завжди була першою, кращою…Не знаю, що в тобі знайшов Геннадій. Красива – так, але розуму то нуль. Не вмієш крутитися в цьому житті, лише тортики колотити навчилася. Світлана презирливо закотила очі, продовжуючи:

– Ти думаєш будеш щасливою з ним? Ось знайде собі в місті якусь мудрішу та й кине тебе. В кращому випадку, якщо будеш сама. А як ще народиш з двійко байстрюк1в йому, то взагалі пропадеш.

Леся стояла, а по її щоках котилися великі сльози. Вона не могла повірити, що рідна сестра, з якою колись вдвох бігали босяком по подвір’ї говорить та бажає їй такого. Мовчки обернувшись, навіть нічого не відповіла Світлані.

Світлани на весіллі не було. Та й після нього її ніхто в селі не бачив. Вона просто назавжди зникла кудись з їхнього життя. Говорили, що бачили її в місті з якимось не дуже хорошим молодим чоловіком. А в Лесі та Геннадія народилися трійнята. Дарина дуже переживала за молодшу дочку, проте всю себе віддавала новонародженим внучкам.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
К0люча сестра