Коли мої батьки зіграли весілля, мої бабуся з дідусем по маминій лінії були раді цьому союзу, а ось мама мого батька була не дуже в захваті від цього. Зараз поясню чому.
Спочатку, коли моя старша сестра ще не народилася, бабуся Віра постійно висловлювала нeвдoвoлeння з приводу та без. Найголовнішою проблемою для неї виявилося те, що її син не приділяє їй тепер належної уваги. Ще й був такий час на додачу, що спробуй що-небудь дістань з їжі або одягу. А у мого батька виходило, тому що, коли він працював водієм потягу, то йому іноді видавали невеликий запас їжі й він приносив це все додому.
Бабуся вирішила вставити свої п’ять копійок:
– А чому ж ти своєї рідній матері не допомагаєш?
– Так у мене ж тепер є своя сім’я, я для них стараюся. Так, ти моя мати, але твій син має особисте життя, тож вибачай.
І вона oбpазuлася на нього з-за цього. Деякий час з ним не розмовляла, ігнopyвала його. Батько завжди телефонував бабусі, а вона могла в будь-який момент закінчити розмову, різко покласти трубку.
Коли народилася моя сестра, то ця жінка ну дуже часто сиділа з Оленою. На той момент ніби все налагодилося, але коли народилася я, так все, кінець.
В один із днів мої батьки домовилися з бабусею, що вона побуде зі мною, поки вони будуть на роботі. І знаєте, що вчудила ця бабуся? Вона в останній момент сказала:
– Не буду я з нею сидіти. Не приїду, все!
Татові довелося кулею бігти до дідуся Борі й мало не в сльозах просити, щоб він посидів зі мною. Він звичайно ж погодився. А бабуся Віра після цього більше жодного разу зі мною не була, я навіть в якийсь момент й забула, що у мене є ще одна бабуся, поки до мене не звернувся тато з пропозицією поїхати до неї у гості. Чесно скажу, я не хотіла їхати, от взагалі ні в яку нe пoгoджyвалася, але мене вмовила мама й мені довелося.
Як же бабуся була рада, коли побачила мене, ніби до цього моменту вона не поводилася негарно, м’яко кажучи, ніби вона й не говорила колись, що у неї немає ще одного сина, є тільки два, ніби вона не говорила моєму татові, що він нeпpавuльно виховує мене з сестрою.
Прикро трохи, але нічого не поробиш, коли ця людина для тебе є рідною. Я донині підтримую з нею зв’язок та допомагаю, чим можу.
