Багато хто із моїх знайомих любить наріkати на життя. І то не так, і це не так, якісь постійні докори та невдоволення.
Я ось який уже раз ловлю себе на думці, що ми самі створюємо собі проблеми, і навіть, коли їх нема, то придумаємо, напевне для того, щоб веселіше жилось.
Сьогодні, коли поверталася додому стала свідком події, яка підтверджує мою думку. Зайшла я в аптеку, щоб придбати таблетки від головного болю. Черга була відносно невеликою. Четверо людей. До каси підійшла старша жіночка, років сімдесяти, щось розпитувала фармацевта, а я не прислухалася, пізніше коли вона обрала потрібний їй препарат, витягнула жменю копійок і молода працівниця аптеки чемно почала відраховувати потрібну суму. У той час молодий чоловік, який стояв у черзі переді мною не витримав очікування і почав сваритися, чому так довго, кричав про погане обслуговування і що буде скаржитися.
Не можу сказати, що я довго очікувала – хвилин 3-4. Я купила усе потрібне і попрямувала у сторону дому. І не повірила своїм очам, коли на сусідній вулиці побачила ДТП за участю того чоловіка з аптеки.
Можливо, коли б він так не поспішав і дочекався чемно своєї черги йому вдалося б уникнути цієї пригоди. Там він скаржився, що кілька хвилин – це довго, а тепер потратить значно більше часу.
