Як довго ж я чекала на онучку! Так мріяла, що буду гратися з маленькою дівчинкою, заплітати їй волосся та шити своїми руками для неї платтячка.
Сталося так, що моя донька народжувала дитину не в шлюбі, бо її хлопець втік від неї, як тільки дізнався, що вона вагітна. Надя повернулася додому, в наше маленьке село, де я жила вже декілька років сама, бо чоловіка мого не стало ще 10 років тому.
Вагітність моєї доньки була важкою – вона майже половину цього прекрасного періоду пролежала на збереженні в районній лікарні. Та все, дякувати Богу, обійшлося й у мене народилася здорова онука. Правда, Настюшка народилася на місяць раніше й з вагою 2 кілограми, та це не саме страшне, головне, що вона була здорова.
Щастя моє тоді не мало меж, у мене наче крила виросли. Мені хотілося як найбільше всього зробити для моїх дівчат – я працювала на двох роботах та ще й городину свою продавала біля траси. Та й Надя якось змирилася вже зі своїм статусом матері-одиначки й насолоджувалася перебуванням зі своєю донькою.
Й все у нас було наче й нічого, та коли вже Насті нашій було три роки, то ми почали помічати, що вона дуже маленька – менша наполовину за діток її віку. От в розвитку вона випереджувала всіх: вже добре балакала, була дуже кмітлива й розумна дівчинка, та навіть знала половину букв.
Про нашу проблему ми намагалися з донькою не говорити, бо не хотілося мені її засмучувати. Мені вдалося тихенько з`їздити та порадитися з педіатром в місті, й вона сказала мені відвезти нашу дівчинку пожити до моря: нехай погріється на сонечку й подихає свіжим повітрям.
Тож влітку я відправила своїх дівчат до своєї двоюрідної сестри, яка жила в Одесі, щоб вони у неї пожили пару місяців. Донька була не проти, й мало того – прийняла цю ідею з радістю.
Й так роки три підряд їздили вони пожити до моря, й Ви знаєте, моя онука почала набирати вагу й помітно підросла. Зараз Насті 7 років й вона зовсім не відрізняється від дітей її віку, наша дівчинка стала мати кращий вигляд.
Й тут мені Надя моя була ще повідомила, що вони з донькою переїжджають від мене. Як виявилося, за ці роки біля моря у неї зав’язалися стосунки, і її чоловік запрошує її з дитиною жити до нього.
Ну що ж, я була тільки рада. Правда, тепер дуже сумую за Настею, але ж так і повинно бути.
