Моїй подрузі Валентині вже 38 років. Вона розлучена, але з чоловіком прожила довго – цілих 10 років. Їхньому розлученню я здивована не була – у неї досить не простий характер і те, що чоловік так довго витримав біля Валентини це дорогого варте.
Вона ще зі студентських років безмежно любила всіма покомандувати, наприклад, у кімнаті в гуртожитку завжди повинна була бути ідеальна чистота, інакше всім не солодко було. Такі звички вона й у сім’ю перенесла. Все жалілась на те, що її чоловік зовсім не охайний і ніколи після себе не прибирає. Так його затюкала, що він бідолашний зовсім безхребетним став, навіть роботу втратив і Валентина повинна сама була забезпечувати їхню сім’ю. Тоді вона й не витримала – подала на розлучення і так, як у них мало що було спільного, процес був дуже швидким.
Так, щоб не загрузнути в роботі, подруга паралельно записалась в спортзал, почала ходити в салон і взагалі, розцвіла як квітка. Навіть помітно помолодшала – на вигляд не дала б їй більш як 30 років. Але будь-які стосунки вона відхилювала, мовляв, їй і самій добре. Та одного дня зателефонувала мені та поділилась цікавою новиною.
– Уявляєш, з таким чоловіком познайомилася, просто казка!
За всю нашу дружбу я ніколи не чула від неї таких слів, тому вирішила, що це, однозначно, не телефонна розмова і побігла хутко до неї.
Ми посиділи за кавою, а Валентина захопливо розповідала про Петра.
– Він такий, як ніхто інший, задарює мене квітами, подарунками. Відчуваю, що закохуюсь в нього. – казала подруга.
Чоловіку 41 рік, розлучений, дітей також не має, зовнішність дуже приємна. Подумала, що подруга дійсно знайшла свою половинку і щиро раділа за неї.
Так, їхні зустрічання тривали два місяці. Весь цей час Петро він себе як справжній джентльмен, організовував романтичні побачення, щодня дарував квіти та робив все можливе, щоб Валентина відчувала себе коханою поряд з ним.
Потім пара вирішила з’їхатись, як-не-як людям не по 18 років і вони добре знали, що тягнути нема куди. Але вже через тиждень спільного життя подруга дзвонила і жалілась, мовляв, привикла жити сама і їй не комфортно з ним ділити свій побут. Хоч сама наполягла, щоб Петро до неї переїхав, а тепер чимось не задоволена.
– Я думала коханий ідеальний, а він, як колишній, всюди розводить безлад і цим мене страшенно дратує.
– Ну, а як ти хотіла? Щоб всі завжди танцювали під твою дудку? – поцікавилась я. – Люди всі різні й він, як і ти привик так жити, а перебудувати його під себе, скоріш за все, нереально.
– Я не хочу його під себе підлаштувати, але ж можна в побуті бути більш охайнішим. – переконувала мене Валентина.
Мабуть, вона сама не знала що хоче від чоловіка. Адже ці претензії не йому висказувала, а мені. Петру ж, посоромилась так прямо все сказати.
Тоді я не витримала, насварила подругу, що не можна бути такою вимогливою, бо ж так вона залишиться сама до старості. І через такі, по суті, дрібниці, ставити на людині хрест це, як мінімум, дивно.
Порадила Валентині звернутись до психолога і не спішити розривати стосунки з Петром, адже впевнена, що проблема якраз криється саме у ній. А професіонал допоможе їй в цьому добре розібратись, сподіваюсь, що вона дослухається до моєї поради й стане по справжньому щасливою біля чоловіка.
