Валентина прийшла з роботи у важкому стані. Віктор відразу побачив хвилювання дружини і запитав:
– Що з тобою, кохана? Тебе звільнили?
– Все значно страшніше … – відповіла Валентина, і подивилася на чоловіка так, ніби хотіла його поглядом прорізати як рентгеном.
– Чому ти так дивно на мене дивишся? – злякався чоловік. – І що значить це твоє «страшніше»? Тебе звільнили без компенсації?
– Мене відправляють у відрядження! – трагічним голосом сказала Валентина. – Післязавтра я їду в іншу область. Розумієш, що це означає?
– Тебе відправляють надовго?
– На цілий тиждень!
– І тільки всього?
– Вітя, мене сім днів не буде вдома! Тебе це не лякає?
– А що тут такого? – Віктор посміхнувся. – Чимало людей постійно відправлять у відрядження, їздять сюди-туди.
– А чого це ти радієш? – запитала з підозрою Валя чоловіка.
– Просто, радію, і все. Радію, що тебе не звільнили. Навпаки відрядження – це можливість трохи відпочити, переключитися.
– А мені здається, що ти іншому щасливий. Щасливий, що нарешті-то залишишся вдома один. Ага, знову покличеш дружків на пиятику.
– Чого я повинен бути щасливим?
– Бо того! – Валентина закотила злісно очі. – Гадаєш, я не знаю таких історій. Ага, всі чоловіки поводяться однаково, коли дружина їде. Я багато таких випадків знаю! Пиятика, а може ще жінки.
– Ах, он ти чого боїшся? – Вітя весело розсміявся. – Які приколи у тебе в голові.
– Це ти так зараз кажеш, – загарчала Валя. – А потім, коли я приїду і збиратиму пляшки…
Валя підійшла до шафи, де лежали ключі від бару з випивкою, взяла їх у руки, покрутила і сховала у кишеню, закривши його на замок. Потім вона поклала ключі від сейфа в кишеню своєї куртки і зі злістю сказала:
– Ось так … Ці ключі я візьму з собою. Щоб, якщо що, ніяких випивок, ніяких дружків.
– Ну ти і жінка-монстр…
– Звідки я знаю, хто до тебе приходити буде, з ким будеш пиятикувати?
– Не базікай всілякі приколи! – ображено вигукнув Вітя. – Ти така боягузка. Ось відправили у відрядження тебе, а т наче холодець трусишся.
– А ось ми подивимось, коли я повернуся, хто труситись буде
Валя підійшла до дверей лоджії, і, не дивлячись на те, що на вулиці був холод, стала їх відкривати.
– Ти що робиш? – занепокоївся чоловік.
– Хочу заздалегідь перевірити, чи часом на лоджії нема запасів горючого.
– Слухай, кохана, ти у мене договоришся! – Вітя суворо подивився на дружину. – Я на тебе так ображуся, що …
– Що? – Валя вийшла на лоджію і почала переглядати кожен куток. – Ага, поки запасів не видно, мабуть, деінде заховав? Я знаю, вам чоловікам тільки дай привід. Так. Ось тут закруточки стоять, ось тут пляшки із компотом.
– А якби були пляшечки, що було б тоді? – з усмішкою запитав чоловік. Він теж вийшов на лоджію і почав все розглядати.
– Ясна річ – що. Позабирала б.
– Навіть те вино, що ми привезли з відпочинку на морі?
– Так, а ти що думав?
– Думай, що говориш! Або ти мені зовсім не довіряєш?
– Та ну тебе … Як там в народі кажуть? Довіряти потрібно, але перевіряти також. Ось я і перевіряю. – Валя стала порпатись по всіх-всіх кутах балкону. – Понапиваєтесь тут, з балконів стрибати будете. Люди он з десятого поверху в замети падають, і навіть нічого не ламають. А тут всього четвертий поверх. Якщо сніг нападає – навіть не відчутно …
– А чого ти по боках дивишся?
– Дивлюся, можливо, чи з нашого балкона на сусідній можна без перешкод перелізти? Це якщо раптом вас біла гарячка вхопить і після зайвої пляшки поб’єтеся об заклад.
– Ну і що? Можливо?
– Навряд чи – відповіла задоволено Валя. – Всі балкони тепер засклені. І це правильно. А то раніше з балкона на балкон можна було запросто перестрибнути.
– А ти звідки знаєш? – зі злістю запитав Вітя. – Може ти сама по балконах лізеш?
– Ти мене не підколюй, – зреагувала Валя на сарказм чоловіка. – Все, пішли звідси, бо холодно.
– Шафи перевіряти будеш? – запитав чоловік.
– Правильно, – зраділа Валя. – Добре, що підказав. Потрібно подивитися, скільки пляшок можна сховати в одязі.
Замкнувши лоджію, вона і насправді – під глузливий погляд Віті – стала нишпорити по шафах, перевіряючи, чи може в одязі завернуті пляшки.
– Так … – захитала головою Валя через якийсь час. – скільки шаф ми з тобою закупили … Хоч замки на кожну вішай. Ну, нічого, якщо що, я тепер знаю, де шукати … Ну, що, будемо вечеряти?
Вечеряли вони мовчки. На всі спроби дружини поговорити Вітя відповідав впертим мовчанням. І спати вони лягали так само в повній тиші. На наступний ранок мовчазний «страйк» чоловіка продовжився. І коли Вітя йшов на роботу, він навіть не сказав дружині звичне «па».
А повернулася зі служби Валя, як не дивно, в веселому настрої. Відкривши двері своїм ключем, вона прямо з порогу радісно закричала:
– Вітя, привітай мене! Моє відрядження скасували! Я нікуди не їду!
Але у відповідь озвалась тиша. На балконних дверях на склі Валя побачила приклеєний величезний аркуш паперу, де Вітя написав: «Тепер ти будеш жити без стресів. Я поїхав від тебе назавжди».
