Пам’ятаю, як я — успішна, красива жінка з амбіціями, займала одну з керівних посад на підприємстві. В мене було все — гроші, повага, достатньо великий за площею дім і коханий чоловік.
Моє щасливе життя зруйнувалось за один день. Тепер я найсправжнісінький безхатько. В мене не залишилось зовсім нічого. Тому єдине, що я могла, це згадувати ті чудові часи, які колись були у моєму житті.
Я думала, що буду за чоловіком, як за кам’яною стіною, але мої рожеві окуляри розбились вщент. Це сталось тоді, коли дехто з колег дуже постарався і майстерно підставив мене з важливою фінансовою документацією. Одним словом всі карти були проти мене, тому на час розслідування, яке надовго затяглось, мене взяли під варту. Мій благовірний не захотів ні в чому розбиратись і швиденько продавши наш дім чкурнув світ за очі.
В кінцевому результаті мене визнали невинною, проте я вже не мала куди повертатись, а через розголос жодне підприємство не бажало мати зі мною справи. Друзів, як таких, я не мала, бо весь час була сконцентрована на роботі. Чесно кажучи, я просто опустила руки й прийняла своє нове становище. Та навіть серед місцевих безхатьків я була білою вороною, адже не дотримувалась їхніх традицій.
Сидячи в старому парку, я роздумувала, про те, що чекає мене попереду. Тут раптом, буквально за декілька метрів, почувся переляканий дитячий крик і страшенний гавкіт собак. Не роздумуючи я кинулась туди. Картина була такою: дівчинка років десяти лежала на траві й розмахуючи рюкзаком намагалась відігнати розлючених і голодних бродячих собак.
Нічого кращого в мою голову не прийшло, як схопити першу ліпшу гілляку і кинутись в бій. Відчувши небезпеку бродяги кинулись на мене. Я теж не змогла втриматись на ногах у цій сутичці. Боротьба була не рівною, проте, навіть лежачи на спині, я гамселила собак палицею з усієї сили. Врешті мені вдалось прогнати навіжену зграю. Шокована і налякана дівчинка дала мені свій телефон і я одразу викликала швидку.
Нас обох медперсонал забрав у лікарню. На щастя в дівчинки не виявили серйозних травм, а ось мені дісталось. На моєму тілі було безліч слідів від жадібних укусів та рвані рани. До лікарні примчався стурбований батько дівчинки. Мала розповіла йому про мій вчинок, тому на знак вдячності за порятунок доньки, Євген навідував мене кожного дня, аж до повного одужання. Правду кажучи, я не могла збагнути, чому той продовжує піклуватись про мене, дізнавшись, що я безхатько. Та мені була приємна така увага, я навіть мріяла залишитись в лікарні ще бодай тиждень.
Мене пригнічувала думка, що рано чи пізно ця картина маслом закінчиться і я знову повернусь на вулицю, де буду нікому не потрібна. Але в день виписки чоловік підійшов до мене і запропонував роботу, а ще допоміг з житлом.
Наші зустрічі з Євгеном стали все частішими. Ми багато спілкувались, дізнавались одне про одного якомога більше. Його донечка теж прихильно до мене ставилась. За пів року ми почали жити разом, а за деякий час одружились. Тепер ми у трьох — щаслива сім’я.
