Івану, наче ноги підкосилися біля магазину. Невже, вона могла так зі мною повестись? Хіба вона здатна на таке? Друзі Івана сміялись з нього, адже, його дружина веселилась на корпоративі з іншим.
В нашому селі був завод, на якому виготовляли корми для тварин. Тільки його збудували, більшість місцевих жителів влаштувались туди на роботу. Усі були задоволені, бо робота майже біля дому та й зарплатня хороша. Моля дружина Мирослава теж пішла туди фасувальницею.
Ми любили один одного ще зі школи. Я проводив її додому допомагаючи нести важку сумку з книжками. На дискотеках у старших класах запрошував на повільний танець. В нікого не було сумнівів, що ми одружимось. Так і сталось. Я працював у агрофірмі, думав, що зможу самостійно забезпечити сім’ю. Проте, після народження третьої дитини дружина сама настояла на тому, щоб влаштуватись на роботу.
Це був передноворічний час. А точніше час корпоративів. Як будь-яка поважна компанія, працівники заводу зібрались на святкування наближення Нового року. Заклад вибрали одразу. Це був ресторан біля містечка недалеко від нас. Його дуже любили місцеві і часто святкували там дня народження і весілля.
Дружина довго відмовлялась іти. Адже заплатити потрібно було тисячу гривень, а вона жаліла для себе ці гроші. Говорила, краще дітям цукерок купить. Проте, мені вдалось її переконати. Мирослава працювала майже без вихідних, тому заслуговувала, хоч на якийсь відпочинок.
Наступного дня ми поїхали в місто вибирати їй сукню. Дружина переміряла багато варіантів, проте вибір впав на плаття темно-синього кольору. Також, підібрали бежеві туфлі. Вона була щаслива як ніколи, тому що навіть не пам’ятала, коли в останнє купувала щось для себе. Та й для мене було приємно бачити посмішку коханої жінки.
В день корпоративу Мирослава нарядилась. Зробила зачіску та легенький макіяж. “Яка ж вона в мене красуня” – тоді подумав я. Жінку біля дому забрав бус, замовлений керівниками для того, щоб працівникам було зручно добиратися додому.
Вона повернулась близько опівночі. Ледь сп’яніла від шампанського дружина розповідала, як весело їй було. Вона відчула себе, наче на тих дискотеках в молодості.
Через декілька днів я пішов в магазин по продукти. На телефон прийшло сповіщення про нове відео, яке було додане хвилину тому. Це була знімання корпоративу на якому була моя Мирося. Проте, побачене шокувало мене. Поки усі танцювали, біля стіни стояла моя дружина і цілувалась з незнайомцем. Я був впевнений, що це саме вона, тому що на ній була темно-синя сукня та волосся світле, як у неї. Мої ноги підкосились. Мені не хотілось вірити побаченому. Невже, вмовивши дружину піти на святкування, своїми руками спровокував зраду. Я купив необхідне і попрямував додому. По дорозі довго думав, як почати розмову та чи хочу почути відповідь.
Дружина готувала обід. Зібравшись з силами, спитав її, чи зраджувала вона мені.
–З чого ти взяв такі дурні думки?
–Я все бачив. – сказав я, простягнувши телефон їй в руки.
Очікував, будь-яку реакцію, але не ту яку видала Мирослава. Вона гучно засміялась, що ледь не впала з крісла.
-Зараз візьму свій телефон і поясню тобі все, ти лиш не хвилюйся. – сказала вона.
Мені було в цю хвилину не до жартів, а хотів отримати пояснення поведінки дружини.
-Ось це фото, дивись любий, це не я.
На телефоні було зображення двох жінок в однакових сукнях. Виявляється, вони купили їх в одній і тій же точці на ринку та обом дуже сподобалась. Лиш в подруги дружини, були чорні туфлі. Вона була на декілька років молодша за Мирославу. Їй постійно не щастило з чоловіками. На заводі вона познайомилась з вантажником, який жив в сусідньому селі. Він теж був не одружений. Так дві одинокі долі поєднались працюючи на одному місті. Під час корпоративу вони трохи перебрали, тому не тримали в секреті свої почуття та на людях почали проявляти їх. Але закохані не знали, що на святкуванні буде відеознімання. Так їхні пристрасні поцілунки побачила половина жителів навколишніх сіл.
Нарешті, мені все стало відомо, тому що за десять хвилин від продуктового магазину, наче все життя перед очима промайнуло. От дурник я, що навіть подумав таке про свою Мирославу, яка завжди була мені вірна серцем і душею.
В кімнату забігли діти, вони несли коробки з ялинковими прикрасами, тому що настав час готуватись. Дружина нарізала салати на святковий стіл, а я розвішував гірлянди. Єдине, що побажаю цьогоріч в новорічну ні це – прожити ще багато щасливих років зі своєю Миросею.
