З ранніх років я мріяла про машину. Біленька Toyota кожного дня мені снилась.
Виповнилось мені 18 років і я одразу ж на наступний день побігла здавати на права. Вже через рік я взяла кредит і купила машину своєї мрії. Щастю моєму не було меж. Мати свій транспорт – безцінні відчуття.
Раптом зі мною почали раптом усі дружити. Мій двоюрідний брат жив біля мене. На поверх нижче. Ми майже не спілкувались ніколи. Нічого спільного у нас не було.
А тут він раптом з тіткою почав у гості приходити частенько, наче б то скучили, поговорити хочуть. Почали про машину розпитувати.
Тітка розповіла, що Олег має права і мріє про машину. Окрім того, він дуже далеко добирається на роботу. А я ніби і пішки можу перейти.
Я пошкодувала їх і погодилась, коли дуже треба – позичати машину кузену.
Дарма, мабуть. Я ж ніколи не вміла відмовляти, а люди бувають дуже нагл1.
Ось, і брат мій спочатку рідко машину позичав, а потім і зовсім її собі привласнив. Одного дня падав дуже сильний дощ. У нас в офісі діловий стиль. Та в туфлях у таку погоду дійти було неможливо. Мене ніхто не попереджав, що машини в моєму гаражі нема. Я пішла туди, бо хотіла поїхати на роботу і побачила, що там порожньо.
Звісно ж я одразу подзвонила своєму братику з’ясувати, що за наглість. А в результаті почула, що він відвіз мою машину на СТО і, що я геть невдячна, адже він мені так допоміг. Я стрималась цього разу і не роздмухувала конфлікт. Викликала таксі.
Та потім трапилось таке, що провчило мене на все життя.
Вночі мене розбудив дзвінок. Це була поліція. Мене попросили під’їхати у відділок, бо машина, що зареєстрована на мене потрапила у ДТП. Звісно ж за кермом був Олег. З ним геть нічого не трапилось. Він врізався в електроопору, проте швидкість була невелика. А от свою машинку я ледь впізнала.
Звісно ж я була дуже зла і негайно віддала машину в ремонт. Оплатити його мав Олег, принаймні, так він мені пообіцяв. Але звісно ж не оплатив. І все вирішувала я сама.
Я вже мовчу про те, що весь цей час машину заправляла я, а він зовсім нічого мені не відшкодував. Я перестала спілкуватись з ними зовсім. Навіть коли бачила – не віталась. Більше не буду такою дурною і нікому не дозволю мною користуватись. Тим паче таким наглиm і безсовісним людям.
