Постійне невдоволення, ось, що я зараз отримую від своїх родичів. Цей випадок не виняток.
На сьогодні я працюю в дуже популярному ресторані «Морська хвиля». З дитинства обожнюю готувати, тому вирішила піти працювати кухарем. Страви подаються дуже вишукані, відповідно зарплата не маленька.
Якось мені подзвонив мій хрещений батько Рома:
– Здрастуй, моя золота. Як ся маєш? – він завжди так починає розмову, коли йому щось потрібно.
– Добрий день, все добре.
– На роботі справляєшся? Сильно втомлюєшся?
– Ну, коли як. Найчастіше приходжу додому й відразу падаю в ліжко без задніх ніг, — я відразу зрозуміла до чого він все це говорить.
– Слухай, а вам ще один працівник не потрібен в ресторан? Моя зірочка цікавиться, — це він так свою доньку Валентину називає.
– Ой, це не до мене, я не буду цим займатися.
– Та хоча б прибиральницею, — почав благати хресний.
– Гаразд, нехай приходить завтра, о шостій вечора. Я повідомлю про неї начальству.
Рома голосно подякував мені та повісив трубку, а я тільки й сподівалася на те, щоб Валя не підвела мене.
На наступний день, дочекавшись вечора, наш адміністратор ресторану, Петро Геннадійович, вже разом зі мною чекав Валентину. Але вона не з’явилася.
Коли я повернулася додому, вирішила їй зателефонувати:
– Чого тобі? – холодно почала Валя, вона мене чомусь недолюблювала, хоча я їй нічого поганого не робила.
– Ти чому не прийшла сьогодні на роботу в призначений час?
– Я забула, з усіма так буває.
– Так, але краще тобі не ставитися до цього так легковажно.
– А то що?
– Твій батько старається для тебе, він буквально благав мене, щоб я тобі знайшла місце в цьому закладі. Будь ласка, прийди завтра вчасно. Мій начальник дає тобі ще один шанс.
– Гаразд, я прийду.
Ніякого почуття сорому, що ще сказати…
Посеред ночі дзвонить мені батько цієї безстидниці:
– Скажи-но мені, будь ласка, чому моя дочка не потрапила на роботу?! – з претензією крикнув мені у вухо той.
– А я тут причому? Це ви у неї запитайте.
– Я запитав, вона сказала, що ресторан був закритий в той час, на який ти сказала прийти.
– Що за нісенітниця? Цього не було. Я зі своїм начальником особисто чекала її рівно о шостій. Вона бреше вам. Мені вона сказала, що забула та завтра пообіцяла з’явитися! А тепер дайте поспати, мені, на відміну від вашої дочки, потрібно рано вставати, щоб потрапити на роботу!
У цей раз Валентина все ж прийшла в потрібний час, навіть на десять хвилин раніше. Все б нічого, тільки от без цирку не обійшлося:
– Тобі так складно помити цю підлогу? – запитала я у Валі.
– Я не збираюся брати в руки цю смердючу ганчірку, — та зморщила ніс.
– Доведеться. Іншої роботи для тебе немає.
Все це тривало до тих пір, поки Петро Геннадійович особисто не виставив її за двері та попросив більше ніколи сюди не приходити.
І в підсумку, мені знову зателефонував мій хрещений батько:
– Ти зовсім вже страх втратила? Нумо швидко поверни мою дочку у свій ресторан!
– Цю ситуацію вже обговорюйте з керівником ресторану.
– Та як ти смієш? Я тобі завжди допомагав, а тобі так складно допомогти мені?
– Складно рівно так само як вашій дочці помити підлогу на кухні.
– Невдячна! – на цій ноті ми й закінчили розмову.
Ніхто з родичів з боку мого хрещеного батька не розмовляв зі мною. А я навіть рада цьому.
Трохи пізніше мама мені розповіла одну новину стосовно Валентини. Мовляв, батько намагався й далі влаштувати її на якусь роботу, але вона була також невдоволена та її не приймали. В результаті той зрозумів, що дочка абсолютно не любить працювати, їй би тільки щоб хтось за неї це робив, а гроші віддавав їй.
