– У мене було шестеро дітей, Наталю. Ти справді думаєш, що я бігала за кожним, як перестрашена, по десять раз в день запитувала, чи не голодні та носила портфель за шістьма до школи? – здивовано запитувала у внучки Марія.
Жінка справді прожила непросте те нелегке життя. Чоловік постійно пропадав на роботі, бо не жарт прогодувати сім’ю з восьми осіб. Тим паче кожного потрібно було одягнути, а ще діти хворіли, тому ліки ніхто не скасовував. Марія цілими днями готувала їсти, як на роту солдат, прибирала в хаті. Проте вона ніколи сильно не балувала дітей. Не можна сказати, що Марія не приділяла їм уваги чи не дарувала свою материнську любов та ласку. Ні, просто жінка навчала їх з раннього дитинства бути самостійними та дисциплінованими.
Марія не знала такого, як одягати дівчат до школи чи мити взуття синам. Кожен вмів самостійно натягнути колготки, причесатися, потім вже Марія по черзі кожній донечці заплітала волосся. Хлопці допомагали матері поратися біля худоби, самі собі чистили взуття, ще й матері мили, коли бачили, що потрібно.
Зате тепер Марія пишається всіма, бо виросли самодостатніми та розумними людьми. Кожен добився чогось у житті, створив сім’ю, яку легко забезпечує та дбає. Тому, коли Наталя приїхала зі своєю донечкою до бабусі в село, Марія вкрай була здивована.
На свій вік вона була дуже сучасною бабусею. Діти провели їй Інтернет, придбали новий телефон, яким навчили користуватися. Тому Марія вирощувала нові сорти помідор, дивлячись відео на Ютубі та спілкувалася з дітьми та внуками у соціальних мережах. Та вона ніяк не могла зрозуміти Наталю та її методи виховання.
А Наталка, яка все життя прожила в місті, була неймовірно охайною та обережною. Лише вони зайшли до хатини бабусі, як молодиця відразу вигукнула до маленької Іринки:
– Хутко одягай домашні капці, бо простигнеш та знову кашлятимеш.
Марія ще більше здивувалася, коли правнучка сумирно з величезної сумки витягнула смішні капчики з динозаврами та натягнула на ніжки. Бабуся хотіла поцілувати малечу, але Наталка швидко зупинила її:
– Бабко, зараз віруси різні, інфекції ходять, обійдемося без цього. Марія не те що засмутилася, а якось навіть злегка образилася на внучку. Що ж це за такі заборони дивні, якщо ви, мовляв, вже переступили поріг хати.
Приходила обідня пора, Марія накрила на стіл. Спеціально перед приїздом Наталки з дитиною, зварила смачного зеленого борщу, напекла пирогів та навіть встигла торт з вишнями спекти.
– Ні, бабусю, борщ нам не давай, в Іринки алергія може бути на яйця. Не хочеться потім таблетками її напихати.
– Так ти що ніколи їй борщу зеленого не вариш? – здивувалася бабуся.
– Звичайно, ні, – спокійно відмовила Наталка, є набагато корисніші супи. Пироги теж не варто, шлунок хіба перевантажувати. А торт з чим у тебе?
– З вишеньками, дуже смачний вийшов цього разу, – похвалилася Марія.
– Теж не підходить, вишні також можуть дати алергію.
– То що ж тоді їстимете? – здивувалася Марія.
– Кашу просту на водичці зараз зварю та й все.
Так пройшов перший день Наталки, Марії та Іринки. Наступного ранку історія з кашею повторилася. Наталя почала стягувати з малої піжаму та натягати на неї колготи, кофту, штани. Раптом до кімнати ввійшла Марія та запитала
:- Ти що досі не навчила її одягатися самостійно? Наталю, ну як так?
– Бабусю, вона ще маленька. Нехай у неї буде безтурботне дитинство, – Наталка відрізала різко Марії.
– Так її ж ніхто не змушує йти копати город, це всього лише вміти обслужити себе. Коли, як не в дитячому віці вчитися?
Далі було ще цікавіше. Наталія не дозволила Іринці самій витягувати велосипед з комірки, щоб раптом не надірвалася. Потім вона застерегла, щоб мала не ходила в малинник, бо подряпає ніжні ручки та ніжки. Марія лише скрутно махала головою:
– Не роби з дитину якусь немічну. Я все розумію, що ти переживаєш за Іринку. Я теж. Але уяви, якби я колись так за шістьма бігала, на кожного натягувала колготи та не дозволяла бігти гратися, бо вони подряпають собі щось там? Твоя надмірна опіка потім виллється тобі гіркими слізьми. Коли твоя Іринка прийде зі школи та не зможе самостійно вирішити якусь суперечку з ровесниками. Або ще гірше, коли ти будеш бігати за нею в університеті. Чи коли вона створить сім’ю та не зможе кроку ступити без маминої допомоги. Дитину потрібно любити, але ніяк не калічити. Дозволь їй зробити щось раз, другий, третій й вона навчиться. А тобі стане в рази легше, от згадаєш моє слово.
Та Наталю було не переконати. Вона продовжувала всюди та завжди бігати за Іринкою, щоб та часом чогось собі не наробила. Іноді таки варто прислухатися до старших, котрі прожили більше та довше. Краще таки вчитися на чужих помилках, ніж на власних.
