Скільки мудрості буває у дитячих очах, словах, вчинках.
Ми так часто недооцінюємо малечу, хвалячи тільки себе, проте не зажди досвід кількох десятків років, повна середня чи й вища освіта роблять з нас мудрих людей.
І зараз йтиметься саме про мудрість, а не розум.
Ось сьогодні я стала свідком жахливої ситуації. Хоча в той же час, я щаслива, що все добре закінчилось.
І все завдяки маленькому хлопчику.
Йшла я в магазин, щоб купити щось на вечерю. Після роботи важко щось готувати складне, тому взяла макарони і пішла до каси. Біля ряду з пральними порошками жінка обирала щось.
Попри неї сунула мама з 6-річним хлопчиком. Видно, що вона дуже втомлена і вимучена, робить все поспіхом і трохи незграбна.
Певно, що випадково вона зачепила цю жінку.
Можна було б мирно розійтись, та ж ні.
Почали вони таку сварку, що я аж до каси підійти боялась. Одна одну лаяли, ображали.
Ніби не дорослі жінки, а маленькі собачки гризуться. Хлопчик весь час стояв поруч і дивився то на одну, то на іншу жінку.
А потім вчинив дуже мудро й розважливо. Він поскубав маму за рукав, аби вона звернула увагу і припинила кричати й тихенько сказав: «Годі, мамо… Свої помилки потрібно визнавати. Навіть випадкові.»
Жінки стихли і здивовано дивились. Тоді він поглянув на чужу тітку: «Ви пробачте мою маму. Вона дуже втомлена, і вас певно просто не помітила. Ходімо, мамо. Додому треба йти.»
І попрямував у бік каси. Всі були шоковані, а дехто навіть усміхнувся. Ось що значить бути мудрим, набагато важливіше, ніж розумним!
