Жити у сирітському будинку Ярославу було ой як не солодко – потрапив він туди у шість років після того, як його батько загинув, а мати спилась. Ті три роки життя в інтернаті стали для хлопчика справжньою мукою – то діти ображали, то викладачі не надто цікавились життям та й взагалі він відчував себе покинутим і нікому непотрібним. Та одна зустріч змінила все.
Коли до закладу приїхали спонсори, то одна з відвідувачок запримітила маленького та тихого хлопчину. Розпитавши все про нього у завідуючої жінка вирішила усиновити дитину – дякувати Богу і сил, і коштів, щоб виховувати ще одну дитину, їй вистачало. Тож за менш як місяць Славко переїхав жити до великого будинку, де був і басейн, і гарне подвір’я. що вже казати про те, що у нього з’явилась власна кімната.
Все складалось добре та хлопчина ніяк не міг звикнутись до нового життя й тому часто мовчав, рідко з ким спілкувався і намагався частіше сидіти у кімнаті. Так тривало близько двох тижнів, доки нова «мама» не зайшла у кімнату і не сказала одягатись та йти за нею. В той момент хлопчина подумав, що його відвезуть назад до інтернату. І картав себе за це, адже був певен, що сам у цьому винен – не говорив ні з ким, не намагався сподобатись і взагалі поводився як відлюдько. От, напевно, вони й вирішили позбутись його – не виправдав їх надії.
Тож хлопець, опустивши голову і не сказавши ні слова, попрямував за Світланою. на дворі нікого не було й хлопець точно вирішив, що все. Він мовчки їхав у автомобілі майже всю дорогу та наважився говорити тільки тоді, коли авто поїхало зовсім у інший бік від сиротинця.
– Тітко Світлано, а хіба ми не їдемо до інтернату?
– Славко, а чому ми туди повинні їхати?
– Я думав ви мене повертаєте, бо я вас розчарував.
– Ти що таке говориш. В мене для тебе є сюрприз. Тобі сподобається – от побачиш.
Славко навіть посміхнувся, адже виходить – він дарма нервувався. Та куди вони їдуть він більше не запитував – боявся роздратувати жінку. Але не зрозуміло чому, адже вона ніколи не проявляла до нього ні злості, ні агресії, а навпаки – була доволі мила та привітна. Просто страх бути покинутим не давав йому розслабитись і повірити людям.
За годину вони такі дістались місця призначення. Це був великий відпочинковий комплекс з басейном, атракціонами, водяними гірками та смачною їжею. Там вже їх чекала вся сім’я – вони підготували для Славка подарунки й зробили все можливе, щоб він почувався комфортно з ними. Нова сім’я прийняла його краще, ніж він очікував.
