До магазину зайшла мама з сином років п’яти. Малий так охайно одягнений, погляд розумний, як у дорослого чоловіка, та впевнено тримає матір за руку. Виникало таке враження, що не вона веде сина, а він її. Одним словом, справжній такий маленький джентльмен.
У магазині було людно, бо субота – вихідний, кожен намагався щось знайти для себе. Мама набрала у кошик багато продуктів, щоб мати на тиждень, солодощі для малого та пляшку хорошого вина для романтичної вечері з чоловіком. Син поводився дуже пристойно, тихо та стримано. За весь цей час перебування у магазині навіть ні разу не заскиглив та не попросив маму купити щось зайве. Чесно сказати, спостерігати за ними було одне суцільне задоволення.
Нарешті вони підійшли до каси, наступила їхня черга. Касир була якоюсь роздратованою та нахабною. Можливо, важкий робочий день видався, а, може, натура така. Хлопчик ледве стримувався та потім таки запитав:
– Тітко, чому ви так нахабно поводитеся? Невже ми щось погане зробили Вам? Ми ж всі люди, великі, маленькі, старенькі, але люди…
Касир округлила очі, та не відповіла нічого. Було видно, що їй стало соромно, опустивши очі додому, намагалася більше не говорити покупцям зайвих слів. Мама малого хотіла почати вибачатися, проте чоловік з черги позаду випередив її:
– Молодець хлопчина! Розумний не по роках. Далеко піде він у вас, мамусю! Трохи більше б таких серед дорослих. Можливо, у світі менше лиха тоді було б.
