Мене звати Інна, мені вже 43 роки. Я маю чудову донечку Кіру. За двадцять два роки нашого спільного життя у нас майже не було сильних конфліктів. Люблю свою донечку, виросла вона дуже хорошою і ввічливою дівчиною.
Зараз вона живе зі своїм молодим чоловіком й інколи позичає у мене гроші. Ми домовились віддавати, бо вже вона має свого чоловіка і доросла, самостійна дівчина, але я іноді давала просто так, щоб допомогти їм.
Жили ми далеко одна від одної, хоча і в одному місті живемо. Якось вирішила навідати її та замовила нам суші з доставленням. Усе було швидко привезено і я вийшла на зустріч, щоб забрати замовлення.
Кур’єр назвав суму до сплати і я була дуже здивована, бо за доставлення довелось оплатити у два рази більше, ніж я очікувала. Мені бракувало коштів при собі, тому зателефонувала донці з проханням допомогти з цим.
Вона вийшла, щоб дати мені кошти, яких не вистачало до сплати. Ми розрахувались і пішли до неї смакувати замовленими сушами.
Я так довго мріяла поласувати ними з донькою, що коли усе здійснилось, я була дуже рада. Вечір пройшов дуже добре, ми тепло розмовляли. Я глянула на те, котра година і зрозуміла, що вже час їхати додому, тому замовила таксі.
– Мам, ти збираєшся віддавати позичені гроші? – запитала мене Кіра.
– Що? – вирвалось з моїх губ.
– Я позичила тобі 100 гривень — відказала вона.
Я глянула на неї й мені було дуже неприємно почути таке.
– Надішли мені, будь ласка, номер своєї картки, бо немає зараз з собою — сказала я.
– Добре, я надіслала у месенджер — не соромлячись проговорила Кіра.
Я відправила їй гроші на картку й пішла до машини, нічого не сказавши на прощання. Мені було образливо, бо я як мати стільки разів витрачала на неї гроші й допомагала, коли не було можливості у них.
Це були суші для нас двох, їли ми разом та вона не могла оплатити частину доставлення? Це дуже негарно з її сторони.
Я їхала додому мовчки зі слізьми на очах, але я не хотіла залишатись у своїй образі, тому вирішила написати їй, виговоривши свій біль, але і намагалась з розумінням віднестись до неї.
Конфлікт ми вирішили й донька вибачилась, що так вчинила, пообіцявши наступного разу думати краще. Як добре, що я не промовчала тоді, бо, мабуть, після цього наші відносини були б гіршими.
