Ми з чоловіком разом уже 8 років із яких 5 років у шлюбі. Може це й не ціла вічність, але таки немалий термін. У нас двоє дітей і живемо ми непогано, майже не сваримося, але не буває, щоб все гладко.
Мама мого чоловіка 4 роки як стала вдовою. Ми звісно її підтримуємо всіляко, але вона так за життя чоловіка звикла до його підтримки, що геть сама ні з чим впоратися не може. І от уже 4 роки я не маю ні відпочинку, ні вільної хвилини, бо біжу з роботи додому, годую дітей та чоловіка, а потім ми разом або я сама їду до його мами.
Почалося все з того, що вона геть безпорадна була щодо організації поминок, але там я навіть не могла нічого запідозрити – у людини велике горе, звісно вона може бути безпорадною, тут і мови бути не може. Тому я взяла все на себе. І от потім почалося. Виявилося, що прибирати ми маємо разом, бо так вона звикла і за покупками ходити, навіть, якщо це зовсім маленький пакуночок і нести його неважко. Потім звісно ж не поїду я одразу після справ, бо їй поговорити ні з ким. І я ціную, що у нас гарні стосунки та ми гарно спілкуємося, але ж мені іноді хочеться пожити для себе, більше з родиною побути, а я повертаюся додому як вижатий лимон.
Чоловіку в цьому сенсі простіше, вона хоч і його мама, але він так швиденько щось допоможе і каже різко, що має йти, то вона йому не перечить, а мені можна і на совість та жалість подавити, та і мені якось незручно її швидко лишати, все ж таки вона і правда хороша людина і їй, мабуть дуже самотньо.
Якось напередодні вихідних друзі віддали нам свою путівку на базу відпочинку неподалік від міста, бо у самих змінилися плани і не хотілося, щоб пропадали місця. Ми з радістю погодилися і вже планували свою поїздку та відпочинок, аж раптом подзвонила мама чоловіка і сказала, що в неї гарні новини. Розповіла, що всі вихідні ми з нею будемо разом консервувати, бо подруга привезла із дачі багато фруктів та овочів. Я перепросила і сказала, що не можу, бо маємо вже плани з родиною і заброньовані місця. Вона сухо попрощалася і кинула трубку.
Потім вона дзвонила чоловікові і так гучно кричала у трубку, що я дізналася про себе дуже багато нового. Чоловік її майже мовчки вислухав і сказав, що консервувати можна пізніше, а у нас вже плани. Він мене якось зовсім не захистив, не перечив матері, коли та мене ображала. Я запитала чому так, то він сказав, що не хотів псувати настрій ще більше.
Не знаю, що там думає собі свекруха, але я більше їй допомагати не буду, поки хоча б не перепросить, бо мені неприємно, що за всі роки підтримки, я отримала таку дяку.
