Сергій та Марта жили не бідно, але й не багато. Вони обоє працювали в одній компанії, лише на різних посадах. Сергій закінчив технічний університет та був провідним інженером, а Марта вчилася так собі, тому їй запропонували лише місце секретарки, але так щоб десь ксерокопію зробити, каву піднести чи збігати за хотдогами до найближчої будки. Та Сергій ніколи не звертав на це уваги, йому було головне, щоб між ними панувала гармонія та злагода.
Марта була трохи зациклена на грошах. Вона постійно про них думала, вимірювала все в матеріальному та намагалася показати стороннім, яка вона самодостатня та багата жінка. Дітей молоде подружжя поки що не мало. Чесно кажучи, Марта не особливо прагнула у своєму віці народжувати. Аргументувала завжди тим, що ще занадто молода та хоче пожити у своє задоволення. Сергій любив активний відпочинок, тому часто з дружиною їздили на природу з друзями, здійснювали походи в гори або сплави по річках.
Чоловік безмежно кохав Марту, ніколи та ні в чому їй не відмовляв. Проте, коли жінка несподівано для всіх завагітніла, хоча завжди остерігалася, почала просити Сергія не залишати цю дитину, що їй ще не хочеться та вона не готова стати матір’ю. Проте на такі вмовляння коханий чоловік погодитися не міг:
– Ти взагалі розумієш, про що ти говориш? Невже ти така безсердечна та жорстока, щоб позбавити мене та себе маленького щастя? Діти – це найбільший скарб, найцінніше, що є в нашому житті. Я навіть слухати нічого не хочу, – Сергій так кричав на Марту, що, мабуть, чули всі сусіди. Лише тоді до чоловіка помалу почало доходити, з якою людиною він живе.
Марта таки народила прекрасного синочка. Навіть ім’я йому вибирав Сергій, бо жінка сказала, що їй байдуже. Назвали хлопчика Богдан. Тато неймовірно обожнював малятко. Він летів з роботи, як скажений, щовечора, щоб по швидше взяти дитину на руки, погратися з ним. Богданчик ріс дуже кмітливим та слухняним хлопчиком. Час минав так швидко, що Сергій навіть не встигав фіксувати всі моменти. Коли малому був лише рік, Марта сказала, що не знає, яким чином, але вона хоче та повинна вийти на роботу. Жінка багато плакала, бо не могла сидіти в чотирьох стінах, міняти підгузки, годувати з ложки та ходити на щоденні прогулянки.
Сергій посприяв тому, щоб її взяли до офісу на пів ставки на попереднє місце роботи. Сам він виходив пізніше та працював до темної ночі. Це був важкий та напружений графік, проте чоловік готовий був на все, лиш би догодити коханій дружині. А коли Богданчику стукнуло чотири, він уже ходив до дитячого садка, то Марта під час сімейної вечері заявила, що хоче спробувати поїхати до колишньої однокласниці в Німеччину. Та живе та працює там, отримує гарні гроші, пересилає сюди батькам і ні в чому не відмовляє собі. Сергій відразу заборонив такі ідеї, але потім все ж таки запитав:
– Кохана, а чого тобі не вистачає? Для чого їхати кудись? А як ти уявляєш собі покинути таку маленьку дитину? Це маячня чесно слово.
Марта, начебто, перестала говорити та й забула про Німеччину. Проте у той самий момент в її голові визрів план, який невдовзі вона втілила в життя. Коли Сергій був на роботі, а Богданчик в садку, Марта зібрала сумку, взяла білети, куплені заздалегідь, та залишила одну невеличку записку:«Мене не шукайте. Я поїхала на пошуки кращого життя. До зустрічі.»
Коли Сергій прийшов до тями, біля нього вже сиділи його батьки та Марти мама. Маленький Богдан грався в сусідній кімнаті. Чоловік розповів тодішню розмову про заробітки закордоном, але все ніяк не міг подумати, що це втілиться в реальність. Батьки старалися заспокоїти Сергія, запевняли, що допомагатимуть у будь-якій ситуації.
Марта тим часом щасливо долетіла в чужу країну та поселилася на перший час в давньої знайомої. Та допомогла знайти роботу. Марта працювала покоївкою в одному з дорогих готелів міста. Особливих знань робота не потребувала, лише бажання працювати. Марта ні разу не подзвонила додому, не поцікавилася.
Проходили роки, Сергій не намагався шукати колишню дружину, а вона теж не давалася чути. Її зовсім не хвилювала доля чоловіка та рідного сина. Сергієві було дуже прикро та дивно, як можна так легко покинути кровинку, котру носила під серцем.
Сергій з допомогою батьків зумів виховати Богдана. Ось йому двадцять п’ять та він одружується з хорошою дівчиною. До зали заходить старша жінка, гарно одягнена, в золотих прикрасах та на високих підборах. Вона ефектно підходить до Богдана та промовляє тихо:
– Вітаю з одруженням, сину…
У залі наступає мертва тиша.
– Жіночко, ви, мабуть, помилилися. Мене виховав лише батько, моя мати, на жаль, багато років тому, п0мерла…
У Марти на очах виступають сльози. Потім Богдан підходить до батька, вони обіймаються, молодята продовжують приймати вітання від гостей. На жінку більше ніхто не звертає уваги, навіть Сергій…